посміхнулася, підморгнула Мальві:
– Правильно мислиш, дівчино. Ти б перестала бути.
Мальва хотіла щось уїдливе у відповідь сказати, та передумала, бо у світлиці було прецікаво. Величезна справжня піч займала чи не півкімнати. Піч була стара, порепана, почорніла від того, що давненько ніхто не опікувався нею. У бабусі Горпини теж була піч, але геть інша. Весела… чи що? Може, у такому місці печі веселими не бувають? Запитала саму себе. Запитала й печі, притуливши вушко до її тіла. Піч стогнала. Мальва ясно чула той стогін. Несподівано в голові зродився замисел.
– Пані Ягілко, можна я трохи приберуся у вашій печі? Підфарбую її чи що. Вона якась геть сумна у вас.
Ягілка стенула плечима. Вона не проти. Ніхто досі такого не пропонував, а їй, Ягілці, усе нíколи.
– Ну, якщо ти того хочеш, то будь ласка. Будемо вважати це твоєю платнею-вдячністю мені за те, що я тебе впустила. Під піччю знайдеш вапно, мазники та решту необхідного. Тільки обережно. Піч дуже стара, і якщо її ображати, то може й з’їсти.
– З’їсти? Ви жартуєте, так? – перепитала насторожена Мальва, уже не з таким захопленням дивлячись на піч.
– Зовсім ні. – Ягілка невдоволено скривилася. – Коли ти вже врешті зрозумієш, що я майже ніколи не жартую? А поки ти поратимешся, я відлучуся на півгодини. У мене справи. Гадаю, цього часу тобі стане?
Мальва кивнула. Вона знала, як доглядати за піччю. Не один раз допомагала бабусі прибирати її і всередині, і зовні.
Мальва притулила до печі руку. Ще тепла. Отже, діюча. Зазирати досередини не посміла, згадавши казку про Івасика-Телесика. Може, печеної Оленки там і нема, та вона не стане перевіряти. Годі з неї черепів на частоколі. Тим паче, що піч заслонена. Узяла до рук мітлу. Не втрималася, щоб не запитати:
– Діюча?
Після запитання мітла ледь чудно завібрувала у її руках. Мальва перелякано поспішила поставити її на місце.
Коли за годинку повернулася Ягілка, то неприховане здивування читалося в неї на мармизі. Її піч, стара та незграбна, ураз перетворилася на веселу та барвисту. Була розмальована мальвами та ружами. Ахнула від захоплення – така предивна краса. Біля печі, як годиться, стояли рядочком коцюба, лопата, ступа, мітла.
– Молодець, – похвалила Мальву. – Ти дещо вмієш, виявляється. Не тільки язиком плескати. Дякую за роботу.
Дівчина посміхнулася у відповідь, хотіла щось приємне відповісти, аж тут її очі натрапили на веретено та прядку, котрі стояли неподалік під вікном. Як це вона одразу їх не запримітила? Бо надто захопилася піччю, що ледве не проґавила таку красу.
– Ух ти, – Мальва аж плеснула в долоні від захвату: – Я таке тільки в музеях бачила. А ваша наче діюча. Можна мені спробувати?
І не чекаючи дозволу, простягнула руку до нитки у веретені. Ягілка спритно перехопила її:
– Ні, не можна. І після того як чемно питаєш дозволу, потрібно його отримати, а тоді вже наставляти руці. Зрозуміла,
