видушила з себе Горпина.
Але більш нічого не змогла сказати. Натомість не втрималася – і обережно доторкнулася його волосся.
Він подивися їй в очі – і так вабив нестримно той погляд, що вона геть розгубилася. Отак сиділи і дивилися одне на одного, точніше, вона сиділа, а його голова так і лежала у неї на колінах.
– Поцілуй мене, – раптом попросив він.
– Що?…
– Поцілуй мене.
І очі закрив.
От зараз би підхопитися, сказати йому… Але чому вона вже нахиляється до нього? Так манять ці червоні губи… От тільки доторкнутися – й тікати, запертися в хаті і сидіти там…
Ледь – ледь доторкнулася й зупинилася.
Він відкрив очі. Самі очі сміються.
– Дурненька…
Обережно ковзнув губами по її губах, мов би розбираючи смак, ніжно і легко. А потім раптом припав – палко, аж гаряча хвиля прокотилася по всьому тілу… І знову відпустив. І знову… Не зчулася, як уже мліла в його обіймах, а він неквапливо гладив долонями її обличчя, цілував закриті очі – і знову повертався до губ…
– Які в тебе губи солодкі… – прошепотів у саме вухо.
А тонкі пальці вже знімали з голови очіпок.
Важка коса упала на плечі.
Обіймаючи її однією рукою, іншою швидко розплів косу. Волосся розсипалося рудою хвилею.
– Яка ти гарна… Як русалка. Ти колись бачила русалок?
Вона лише похитала головою, не наважуючись відкрити очей. А раптом це сон, і він зараз розвіється, ледве вона відкриє очі? Такий гріховний і солодкий сон… Степан ніколи не цілував її так.
Гнат тим часом гладив її волосся і обережно розплутував заплутані прядки. Вона боялася навіть дихнути.
– Горпинко… Ти все ще боїшся? Я не скривджу тебе.
– Але це гріх… – нарешті змогла вимовити вона.
– Що – гріх?
– Те, що ми робимо…
– Точніше, те, що я роблю, – знову посміхнувся він.
– А ти нічого гріховного не робиш. Просто хочеш втекти від мене. Хоча якраз це – гріх, тому що насправді ти йти не бажаєш, але силуєш себе. Навіщо? Хіба ти не хочеш просто лишитися зі мною і ні про що не думати? Гріх – тільки те, що ти сама вважаєш гріхом. І любити – це не гріх. Хіба тобі не хочеться крихту ласки?
Вона не змогла заперечити. Тим паче тепер, коли його губи ковзають легкими доторками по її шиї, а пальці вже розв’язують комір сорочки…
Вона більше не пручалася – ні коли він обережно знімав з неї одяг, ні коли поклав на свою постіль. Це було сном – тому що те, що відбувається, надто чудово, щоб бути правдою… Він не поспішав – він пестив її тіло, покривав його цілунками. Вона мліла і танула й тільки звивалася під його руками, боячись зайвий раз дихнути… І коли він нарешті взяв її, вона вже не знала, на якому вона світі…
А коли все закінчилося, то лише для того, аби початися знову. Тільки тепер вона вже ні про що не думала – і сама пестила його, спочатку несміливо, а потім все розкутіше. Він був чудовий… Відповідав на
