і Кодмен погодилися, що Бьорнем – саме той чоловік, із яким вони можуть працювати.[109]
Тож одразу всі вирушили на оглядини, хоча цей процес важко було б назвати об’єктивним. Бьорнему з Рутом, вочевидь, була до душі одна конкретна територія – Джексон-парк на південному краї Чикаго, просто на схід від Інґлвуда на березі озера. Вийшло так, що це місце було Олмстеду відоме. Двадцять років тому на прохання тих, хто розбивав Саус-парк у Чикаго, Олмстед оглядав і Джексон-парк, і Вашингтон- парк на захід від нього, і широкий бульвар під назвою Мідвей між ними. Замовникам він показав план, за яким Джексон-парк мав перетворитися з пустища, де серед голого піску стоять калюжі, на парк, якого ще не бачила Америка – з водними обширами, катанням на човнах по каналах, лагунах і тінистих бухточках. Ці плани Олмстед завершив перед великою пожежею 1871 року. У відбудовній гарячці влада Чикаго не знайшла часу реалізувати той проект. Парк став частиною Чикаго під час приєднань у 1889 році, але, як відзначив Олмстед, відтоді практично не змінився. Він знав недоліки парку, і то численні недоліки, але був переконаний, що, вміло влаштовуючи дренаж і формуючи парк, можна створити на його території такий ландшафт, у якому ще жодного разу не проводилися ярмарки.
Адже він розумів: у Джексон-парку є принада, рівної якій нема в жодному місті на Землі: широка синява озера Мічиган – дивовижніше тло для виставки-ярмарку годі й уявити.
У вівторок 12 серпня, лише чотири дні по тому, як вони з Кодменом прибули до Чикаго, Олмстед склав звіт до організаторів майбутньої виставки, які, на його невдоволення, обнародували цей документ. Олмстед писав звіт для професіоналів, які сприймуть як належне загальну придатність Джексон-парку для справи й поставляться до цього документа як до рішучої інструкції, як розв’язувати майбутні непрості задачі. Майстер ландшафтів був глибоко здивований, що його звіт опоненти використовують як свідчення, що ярмарок у Джексон-парку проводити неможливо.
Оргкомітет попросив Олмстеда про ще один звіт. Той надав документ у понеділок 18 серпня, через шість днів після першого. Бьорнем несказанно зрадів, зрозумівши, що Олмстед уже встиг дати організаторам дещо більше, ніж ті, напевне, хотіли від нього.
З мовною стилістикою Олмстед не дуже дружив. Речення в його звіті плелися, мов кручені паничі по штахетнику. Але ця проза показувала глибину й витонченість його думки про такі зміни в ландшафті, які здатні впливати на людську душу й розум.
Спочатку він виклав кілька основних засад і трохи побурчав.
Замість того, щоб сваритися через вибір місця, повчав Олмстед, усім учасникам обговорення треба визнати, що для успіху майбутнього ярмарку працювати слід гуртом, незалежно від того, яку саме територію буде обрано. «Варто бажати, скажімо, кращого розуміння, ніж ми спостерігаємо зараз у деяких наших співгромадян, що запланована виставка – це буде не Чиказька виставка. Це буде Всесвітня виставка,
Лист Кодмена до Олмстеда від 25 жовтня 1890 р., Olmsted Papers, Reel 57.
