з досвідченим майстром. Назвався йому засновником склярської компанії Ворнера. Якщо ж із якихось причин представники компанії матимуть намір перевірити, чи існує насправді таке склярське підприємство, то їм досить буде зазирнути в довідник Інґлвуда за 1890 рік, там ця компанія записана, а Голмса названо її господарем.
Управитель пічного підприємства – його ім’я ніде не названо – вирішив особисто зайнятися цією справою і зустрівся з Голмсом на його робочому місці.[169] Він побачив молодого, красивого, майже делікатної будови чоловіка, у зовнішності якого відображалися впевненість і процвітання.
Відвідувач мав надзвичайні сині очі. Будівля в нього була доволі похмура, збудована, вочевидь, за нижчими стандартами, ніж інші споруди на Шістдесят третій, але місце було обрано вдало, жваве місце. Для такої молодої людини стати господарем практично цілого кварталу – вже неабияке досягнення.
Управитель пішов із Голмсом у кабінет на другий поверх і там під свіжим вітерцем із наріжного вікна оглянув Голмсове креслення печі. Голмс пояснив, що не може отримати «необхідну кількість тепла».[170] Управитель захотів побачити сам пристрій.
О, в цьому немає необхідності, промовив Голмс. Він не бажає завдавати клопоту панові управителю, йому потрібна лише порада, і за неї він гідно заплатить.
Проте пічник наполягав: не побачивши, він нічого не може порадити.
Голмс усміхнувся. Ну, звичайно. Коли пан управитель має на це час, то він радо все йому покаже.
Голмс провів його вниз – спочатку на перший поверх, а потім темнішими сходами у підвал.
Вони увійшли до великої прямокутної печери, яка тяглася на всю довжину кварталу, простір якої перетинали хіба що стовпи, що підтримували будівлю. У темряві видніли якісь бочки, баки й купи чогось темного – можливо, землі. Під багатьма вимкненими лампами стояв довгий вузький сталевий стіл, а біля нього – дві потерті шкіряні валізи. Виглядом підвал скидався на шахту, а запахом – на операційну.
Управитель оглянув піч. Помітив, що в ній є внутрішня камера з вогнетривкої цегли, влаштована так, щоб вогонь не потрапляв усередину неї, помітив розумне доповнення: два отвори у верхній частині внутрішньої камери, через які можуть виходити гази, відтак вигоряючи в довколишньому полум’ї. Проект був цікавим і, здається, мав би працювати, тільки він зауважив, що форма печі не зовсім відповідає завданню з формування скла. Внутрішня частина занадто мала для великих панелей, які зараз бувають на міських вітринах. А в усьому іншому він нічого такого не помітив і не бачив проблеми в тому, щоб покращити роботу такої печі.
Повернувся із бригадою робітників. Ті поставили потужніший пальник, який нагрівав піч до 1650 градусів Цельсія. Голмс, схоже, був задоволений.
Тільки пізніше пічник зрозумів, що особлива форма тієї печі й надзвичайно високі температури були ідеальні для зовсім іншого призначення. «По суті, – говорить управитель, –
Franke, 94–95.
Ibid., 94.
