щось жахливе – можливо, новий великий теракт. Однак Інґрем досі видавався спокійним, і, хоч над верхньою губою й на лобі йому виступив піт, він раз по раз повторював, що нічого серйозного не сталося. Найпевніше, казав він, у внутрішню мережу проник вірус, попри всі заходи безпеки.
– Про всяк випадок ми вимкнули наші сервери, – промовив він, на якусь мить послабивши загальну напруженість.
«Хай йому біс! Вірус – це ж не так уже й небезпечно», – заговорили, здавалося, всі навколо.
А тоді Інґрем почав довгий монолог, туманно формулюючи думки. Алона зрештою не витримала й вигукнула:
– Та скажіть уже, що сталося!
– Ми ще точно не знаємо. Але, можливо, нашу мережу гакнули. Щойно знатимемо більше, зразу вас повідомимо, – відповів Джонні Інґрем, помітно збентежившись.
Присутні в офісі почали перемовлятися.
– Знову іранці? – поцікавився хтось.
– Ми гадаємо… – повів Інґрем, та закінчити фразу не встиг.
Його різко урвав той, хто й мав би від самого початку пояснити, що відбувається. Ед звівся на ноги й тут-таки зробився подібним до ведмедя. Ще хвилину тому пригнічений, він разюче змінився на виду і тепер буквально випромінював рішучість.
– Ні, – прошипів Ед. – Це гакер, якийсь довбаний супергакер, якому я відріжу яйця.
Ґабрієлла тільки-но вдягла пальто, щоб іти додому, як знову зателефонувала Алона Касалес. Попервах Ґране була роздратована. І не тільки через попереднє сум’яття. Вона хотіла повернутися додому ще до того, як буря розгуляється до краю. У радіоновинах сказали, що пориви вітру сягнуть тридцяти метрів за секунду, а температура знизиться до –10 °C. Ґабрієллине вбрання аж ніяк не підходило до такої погоди.
– Вибач за затримку, – сказала Алона. – Нам випав шалений ранок. Цілковитий хаос.
– Тут теж, – чемно відповіла Ґабрієлла, поглядаючи на годинник.
– Але я маю до тебе, як уже казала, важливу справу. Принаймні я так думаю. Її нелегко оцінити. Я саме почала вишукувати угруповання росіян. Я про це згадувала?
– Ні.
– Ну, мабуть, там ще німці й американці є, а може, і дехто зі шведів.
– Про яке угруповання ми говоримо?
– Це злочинці, вправні злочинці, які більше не грабують банків і не продають наркотиків. Натомість вони викрадають корпоративні секрети й конфіденційну бізнесову інформацію.
– Чорні гакери.
– Це не просто гакери. Вони ще шантажують і підкуповують людей. Можливо, не гребують і такою старомодною справою, як убивство. Правду кажучи, я на них зібрала небагато інформації, переважно якісь кодові слова й непідтверджені зв’язки плюс кілька справжніх імен молодих комп’ютерників нижчої ланки. Це угруповання спеціалізується на промисловому шпигунстві, тому-то ця справа опинилася на моєму столі. Ми боїмося, що найсучасніші американські технології потрапили до рук росіян.
– Розумію.
– Але дістати їх нелегко. Вони добре шифруються,
