й метра не можна було пройти, не наступивши на хлібні крихти чи рінь. Та нікого з Чуминих знайомих це не дивувало.
Чума не мав звички брати душ, не надто часто перевдягався й буквально жив за комп’ютером, навіть коли не працював. Він був гладкий велет, хоч і з претензією на стильну еспаньйолку, що давно обернулася на безформний заріст. Його постава була жахлива. Коли він пересувався, то завжди рохкав. Однак Чума мав інші таланти.
Він був комп’ютерний віртуоз, гакер, який невимушено переміщався в кіберпросторі. У своїй сфері він поступався хіба що одному конкурентові, чи, точніше, конкурентці. Самі його пальці, що танцювали по клавіатурі, милували око. Він був легкий і моторний в інтернеті, проте важкий і незграбний у матеріальному світі. Доки його сусід згори, мабуть, пан Янссон, стукав у підлогу, він відповідав на надіслане йому повідомлення: «Осо, чортів геній… Тобі за це пам’ятник треба поставити!»
Тоді він із задоволеною усмішкою відкинувся на спинку стільця й спробував прокрутити в голові весь хід подій, довго впиваючись тріумфом, перш ніж вивідати в Оси найдрібніші деталі й переконатися, що вона поховала всі кінці. Нікому не вдасться їх вистежити, нікому!
Це було не вперше, коли вони капостили потужній організації. Але тут ішлося про новий рівень, і багато хто в «Республіці гакерів» – ексклюзивному товаристві, до якого вони належали, – чинив опір цій ідеї, і найперше сама Оса. Оса могла б боротися проти будь-яких відомств чи людей, однак битися лише заради спортивного інтересу вона не любила.
Такі гакерські дурощі їй були не до вподоби. Вона не з тих, хто зламував суперкомп’ютери, щоб просто повикаблучуватися. Оса завжди хотіла мати чітку мету, тож раз по раз добре зважувала всі можливі наслідки. Вона зіставляла довгострокові ризики з короткостроковими задоволеннями, і з цього погляду навряд чи хто сказав би, що зламувати мережу комп’ютерів АНБ розумно. А проте вона дозволила себе вмовити, і ніхто не втямив чому.
Можливо, їй набридло все й закортіло завдати комусь невеличкого хаосу, щоб не померти з нудьги. Або ж, як стверджував хтось із товариства, Оса вже мала конфлікт з АНБ, тож така гакерська атака була її особистою помстою. Та інші члени «Республіки гакерів» сумнівалися в цьому, наполягаючи, що Оса шукає якоїсь інформації, ніби полює на щось, відколи її батька Олександра Залаченка вбили в Салґренській лікарні в Ґетеборґу.
Але достеменно ніхто не знав. Оса завжди мала свої секрети, і мотив для неї був неістотний – так у всякому разі всі себе переконували. Якщо Оса ладна допомогти, то треба вдячно прийняти цю допомогу й не журитися тим, що спочатку вона не виявляла особливого ентузіазму та й узагалі майже ніяких емоцій. Принаймні вона більше не опиралася, і цього досить.
Коли Оса долучилася до справи, шанси на успіх зросли. Усі вони краще за більшість людей знали, що останніми роками АНБ обурливо й брутально перевищує свої повноваження. Нині агенція прослуховує не лише терористів та потенційно небезпечних осіб, і навіть не очільників іноземних держав та інших впливових
