бо не знали, куди він дивиться, ховаючи погляд за темними окулярами.
Вони дозволили собі трохи розслабитися. Один знову зайнявся телефоном, а другий спрямував погляд на негра з Ямайки, що відповів йому своїм поглядом, у якому не було ані розгубленості, ані страху. Негр справляв трохи дивне враження; але якщо він надумає повторити свій жарт, то ліпше йому відразу замовити собі вставну щелепу. Усе буде зроблено з найбільш можливою делікатністю, на пляжі, далеко від сторонніх очей, одним із них, поки другий страхуватиме його, тримаючи палець на спусковому гачку.
Подібні провокації іноді влаштовують саме для того, щоб відвернути увагу охоронців жертви. Вони вже знають цей старий трюк.
– Здається, все гаразд.
– Аж ніяк не гаразд. Викликайте «швидку». Я не можу поворухнути рукою.
12.44 дня
Як їй пощастило!
Вона чекала чого завгодно сьогодні вранці, тільки не зустрічі з чоловіком, який – вона була певна – змінить її життя. Але ось він тут, з, як завжди, неуважним, недбалим виглядом, сидить разом із двома друзями, бо можновладці не потребують нічого, аби показати, на що вони спроможні. Їм не потрібна навіть особиста охорона.
Морін вважає, що людей у Канні можна поділити на дві категорії:
1. Люди засмаглі, які протягом цілого дня перебувають на сонці (бо їх уже, певно, зарахували до переможців), вони носять нагрудні знаки, завдяки яким проходять у будь-які місця фестивалю, куди іншим доступ заборонено. Коли вони повертаються у свої готелі, там уже чекають їх по кілька запрошень, більшість яких вони викидають до сміттєвого кошика.
2. Люди бліді, які перебігають з одного похмурого офісу до іншого, беручи участь у пробах, результати яких іноді бувають дуже успішними, але потім губляться серед безлічі пропозицій, а іноді вони терплять цілковитий крах, проте здобувають собі місце під сонцем (там, де уже втішаються життям люди засмаглі), бо підтримують контакти з потрібними людьми.
Джавіц Вайлд, безперечно, належав до світу людей засмаглих.
Подія, яка має місце в маленькому місті на півдні Франції і триває дванадцять днів, подія, внаслідок якої підстрибують у захмарну височину ціни, лише привілейованим машинам дозволяють їздити по вулицях, аеропорти заповнюються приватними літаками, а пляжі – моделями, ця подія відбувається не лише на червоній килимовій доріжці, по якій в оточенні фотографів знамениті кінозірки проходять до дверей Палацу Конгресів.
Каннський фестиваль – це насамперед фестиваль кіно, а не фестиваль моди!
Хоч розкіш і гламур тут насамперед упадають в око, справжньою душею фестивалю є велетенський ринок кіноіндустрії: продавці та покупці з усього світу зустрічаються тут, щоб обмінятися готовими продуктами, інвестиціями, ідеями. У середньому в місті щодня укладається чотириста оборудок – у більшості випадків це відбувається в помешканнях, винайнятих на період кінофестивалю, де люди незручно
