коли відкрилися відеосалони. «Кіно вмерло», коли Інтернет відкрив доступ до безлічі піратських сайтів. Але кіно живе, ось воно процвітає тут, на вулицях маленького середземноморського містечка, яке завдячує своєю славою саме кінофестивалю.
Тепер їй залишається тільки скористатися щастям, яке падає їй із неба.
І вона готова погодитися на все, абсолютно на все. Джавіц Вайлд перебуває тут. Джавіц уже бачив її фільм. Його тема має всі шанси на успіх: сексуальна експлуатація, добровільна чи примусова, стала вельми популярною в засобах масової комунікації внаслідок цілої низки подій, що здобули відомість у всьому світі. Зараз надзвичайно сприятлива мить для того, щоб виставити «Таємниці підземелля» на афішах кінотеатрів, які він контролює.
Джавіц Вайлд збунтувався проти усталених звичаїв, здійснив справді революційні реформи в галузі розповсюдження кінофільмів серед широкої публіки. Щось подібне намагався здійснити лише актор Роберт Редфорд, організувавши свого часу фестиваль незалежних кінематографістів під назвою «Танець сонця», – але навіть йому, попри його десятилітні зусилля, не вдалося зламати бар’єр, що стримував потік, який затягував у себе мільйони доларів у Сполучених Штатах, Європі, Індії. Проте Джавіц Вайлд це зробив, і він – переможець.
Джавіц Вайлд, спаситель кінематографістів, людина великого міфу, союзник меншин, друг артистів, новий меценат – завдяки розумній системі, яку він винайшов (і про яку Морін не мала найменшого уявлення, проте бачила, що вона дає результати), зумів здобути контроль над кінозалами всього світу.
Джавіц Вайлд призначив їй завтра зустріч на десять хвилин. А це може означати лише одне: він прийняв її пропозицію, і тепер залишається тільки обговорити з ним деталі.
«Я на все погоджуся, – повторила вона собі. – Абсолютно на все».
Само собою зрозуміло, що за десять хвилин Морін не встигне розповісти майже нічого про те, як вона прожила ці вісім років (тобто четверту частину свого життя), що їх присвятила створенню свого фільму. Було б надто довго розповідати, як вона закінчила факультет кінематографії, створила кілька комерційних роликів, потім два короткометражні фільми, які були дуже добре прийняті в кількох провінційних кінотеатрах та в Нью-Йоркських барах альтернативного кіно. Як, щоб роздобути мільйон доларів, необхідних для створення професійного фільму, вона заклала будинок, одержаний у спадщину від батьків. Тож це був її останній і єдиний шанс, бо в неї не було іншого будинку, щоб роздобути ще один мільйон і зняти ще один фільм.
Вона стежила за кар’єрою своїх однокурсників, які після багатьох марних зусиль обрали для себе затишний світ комерційної реклами – яка дедалі набувала обертів – або занудну, проте надійну працю в одній із багатьох компаній, що продукували серіали для телебачення. Але вона, після того як її невеличкі праці мали успіх, стала мріяти про щось більш високе, і надалі ці мрії стали
