говорить баба. – А що я повинна для тебе зробити?
– Спрясти вовну й виткати з неї семирягу, – відповідає хазяйка.
– Давай сюди свою вовну! – говорить баба.
Хазяйка притягла весь мішок. Баба скинула його на плече, як пушинку, і каже:
– У перший день літа я принесу тобі семирягу!
– А як я з тобою розплачуся? – запитує хазяйка.
– Ну, це дрібниці! – відповідає баба. – Ти повинна будеш із трьох разів угадати моє ім’я. Угадаєш – і добре, більше мені нічого не потрібно.
Хазяйка погодилася на цю умову, і баба пішла.
Наприкінці зими хазяїн знову запитав у дружини про вовну.
– Не хвилюйся, – відповідає дружина. – У перший день літа семиряга буде готова.
Хазяїн промовчав, але запідозрив недобре.
Тим часом наближалася весна, і хазяїн став помічати, що його дружина з кожним днем стає дедалі похмурішою й похмурішою. Видно, що вона чогось боїться.
Почав він у неї випитувати, чого вона боїться, і зрештою вона розповіла йому всю правду – і про величезну бабу, і про вовну. Хазяїн збагнув, що накоїла дружина:
– Що ж ти, дурна, наробила! – сказав він. – Адже то була не проста баба, а скеса, що живе тут у горах. Тепер ти під її владою, добром вона тебе не відпустить.
Якось раз пішов хазяїн у гори й набрів там на купу каміння. Спершу він навіть не звернув на неї уваги. Та раптом чує: стукає щось у камінній купі. Підкрався він ближче, знайшов щілину між каменями й заглянув усередину. Дивиться: сидить за ткацьким верстатом величезна потворна баба, ганяє човник і співає собі під ніс про те, що ніхто не знає, як її звуть. А ім’я її – Гілітрутт.
Та знай собі тче. Зрозумів хазяїн, що це та сама скеса, яка приходила до його дружини. Побіг він додому й записав її ім’я, тільки дружині про це нічого не сказав.
А тим часом дружина його від туги та від страху вже й з ліжка підводитися перестала.
Пошкодував її хазяїн і віддав їй папірець, на якому було записане ім’я велетки. Зраділа дружина, та все одно тривога її не відпускає: лячно, що ім’я виявиться не те.
Та ось настав перший день літа. Хазяйка попросила чоловіка не йти з дому, але він їй сказав:
– Ні-ні. Ти без мене зі скесою змовилась, без мене й розраховуйся, – і пішов.
Залишилася хазяйка в домі одна. Раптом земля затряслася від чиїхось важких кроків. Це з’явилася скеса. Хазяйці вона здалася ще більшою й потворнішою, ніж колись. Жбурнула скеса на підлогу шматок семиряги й закричала, аж стіни здригнулися:
– Ну, хазяйко, кажи, як мене кличуть!
– Сігні, – відповідає хазяйка, а в самої голос так і тремтить.
– Може, Сігні, а може, і ні, спробуй-но вгадати ще раз!
– Оса, – говорить хазяйка.
– Може, Оса, а може, і ні, спробуй-но вгадати втретє!
– Тоді не інакше як Гілітрутт! –
