запропонував старому далі не пливти, а спробувати щастя в цьому місці. Здивувався старий:
– Тут місце порожнє, – сказав він, – шкода й праці.
Однак Йоун попросив дозволу все-таки спробувати, і старий погодився. Закинув Йоун волосінь, і на гачок відразу потрапила риба. Тоді він віддав старому другий гачок, подарований скесою, і вони стали вудити. Того дня вони тричі поверталися на берег із повним ботом риби. До прибуття інших рибалок у них була вже вичищена велика частина улову. Рибалки тільки роти пороззявляли. Стали вони питати старого, де він наловив таку прірву риби, і він розповів їм усе, як було.
Наступного дня, тільки-но засіріло, усі рибалки зібралися біля тієї скелі, та жоден не спіймав ані рибки. Тоді вони вирушили далі, а старий із Йоуном припливли на своє місце й стали ловити, як учора. Усю зиму рибалили вони біля скелі, і ні в кого на островах не було такого гарного улову.
Тепер слід розповісти, що Йоун повертався в Ландейясанд на тому ж судні, на якому восени приплив на острови. Усю дорогу матроси кепкували з нього, пригадуючи, як він повівся зі своїми кіньми. Коли судно пристало до берега, коні стояли на тому самому місці, де Йоун їх залишив. Усі з цікавістю дивилися на них – коні виглядали так, ніби всю зиму їх годували добірним вівсом. Разом із ними стояв гарний вороний кінь під в’ючним сідлом. Супутники Йоуна сторопіли, вважаючи його за всемогутнього чаклуна.
А Йоун спокійнісінько нав’ючив рибу на коней і вирушив додому. Слід сказати, що на вороного він нав’ючив стільки ж, скільки на двох своїх. Так він приїхав до печери, де жила велетка. Вона привітно зустріла Йоуна, він віддав їй рибу й гостював у неї кілька днів.
Скеса повідала Йоунові, що чекає його попереду:
– Ти проживеш усе життя на батьківському хуторі, і тобі в усьому буде щастити, – сказала скеса. – І цього літа ти одружишся.
Потім вона відвела Йоуна в бічну печеру, там стояли дві скрині з усякими коштовностями. Скрині ці разом із вороним конем скеса подарувала Йоунові.
– Вороний кінь довезе тебе до самого дому, – сказала скеса.
Вони розпрощалися друзями. Збулися її передбачення щодо його одруження – на початку літа він оженився з дочкою селянина зі свого ж приходу. З того часу Йоун довго й щасливо жив на землі своїх предків, він був дуже багатий, йому завжди щастило, і люди шанували його.
Королівський син Асмунд і його сестра Сігні
Ісландська казка
Правив у давні часи в одній країні король. Він був одружений, і мали вони з дружиною двох дітей – сина і дочку. Сина звали Асмунд, а дочку – Сігні. Люди не пригадували, щоб колись були королівські діти кращі за них. Асмунд і Сігні виросли, оточені турботою свого батька, і були добрі й розумні. Вони вивчили всі мистецтва, які належало знати принцам і принцесам.
Король подарував своєму синові Асмунду два могутніх дуби, що росли в лісі, сплівшись гілками. Для забави дітей він видовбав їх і всередині облаштував кімнати. Сігні приходила
