він із лісу, повернув на дорогу й побачив ліворуч великий будинок. Зайшов він на ґанок, знайшов біля дверей сірий камінчик, поклав його до кишені й постукав.
А в будинку цьому жив заможний селянин із дружиною й дочкою. І хазяїн, і його дружина були зажерливі та скупі. Снігу в них узимку не випросиш.
От увійшов Пелле у світлицю до багатіїв і бачить: господиня біля печі вечерю готує. Уклонився їй Пелле й говорить:
– Вечір добрий, господине, чи не можна в тебе в будинку переночувати?
– Ще чого! – закричала господиня. – Багато вас отут вештається! Іди собі звідки прийшов!
– Спасибі на доброму слові! – відповів Пелле.
– Чи ти оглух? – знову закричала господиня. – Я кажу, забирайся звідси геть!
– Спасибі на доброму слові, – відповідає Пелле. Сів на дерев’яну скриню й торбинку на підлогу скинув.
Господиня тільки руками сплеснула. Хіба що силоміць хлопця з хати виштовхувати!
Господиня приготувала вечерю, а тут і чоловік додому приспів. Побачив він Пелле й запитує в дружини:
– Це що за хлопець?
– А хто його знає, – говорить господиня, – чи то він глухий, чи трішки пришелепуватий. Я йому кажу: «Забирайся звідси», а він мені: «Спасибі на доброму слові».
Зібрала господиня на стіл і до чоловіка каже:
– Сідай вечеряти.
А Пелле жваво до столу підсів і говорить:
– Спасибі тобі, хазяєчко!
Поклав він собі й каші, і масла, і м’яса – й уминає за обидві щоки.
Хазяїн із хазяйкою тільки очі витріщили.
Повечеряли всі, господиня постіль послала й говорить чоловіку:
– Лягай спати.
А Пелле замість нього відповідає:
– Спасибі!
Роздягнувся він хутенько й ліг. Господарі ще не стямилися, а він уже хропе щосили. Що робити? Довелося їм цієї ночі на підлозі вкладатися. Дочекався Пелле, поки всі поснули, підкрався до печі й сховав камінчик у жар.
Рано-вранці першою прокинулася хазяйська дочка. Так уже в них заведено було, що вона раніше за всіх вставала, вогонь у печі розводила й каву варила. Узяла вона коцюбу, розгребла попіл і поклала хмизу на вугілля. Чекає, а вогонь усе не розпалюється. Стала тоді дівчина на коліна, надула щоки й хотіла вугілля роздмухати. Тільки раптом, сама не знає як, заволала вона:
– Вау-вау-вау-вау!..
І вогонь ніяк не роздмухає, і лементу не може вгамувати. Дівчина сльози ковтає й усе повторює: «Вау-вау-вау-вау!..»
А мати її питає:
– Що це з тобою?
– Вау-вау… – схлипує дівчина, – вогонь… вау-вау… Вау-вау-вау-вау…
– Та що за лихо – вогонь не розпалюється, – говорить мати. – Навіщо ж так побиватися?
Підвелася хазяйка з підлоги, узяла коцюбу, хотіла подмухати на вугілля. Тільки раптом як заволає сама:
– Вау-вау-вау-вау-вау-вау!..
