нечистий… вау-вау… у вогнище забрався… вау-вау… і на всіх вроки наслав… вау-вау… і на панотця… вау-вау… і на матінку… вау-вау… і на паламаря… вау-вау…благаємо… вау-вау… молитву над вогнем… вау-вау-вау-вау.
Начепив пастор на ніс окуляри, узяв молитовник і рушив слідом за дівчиною. Увійшов він до будинку багатія й бачить: тупцюють усі біля печі, репетують: «Вау-вау». А вогонь усе не розпалюється.
Узяв пастор коцюбу, доторкнувся нею до вугілля. Розкриває він молитовник, а в нього замість молитви тільки і виходить: «Вау-вау-вау-вау-вау…»
Тут хазяїн і зовсім розум від страху втратив. Пообіцяв він, що тому, хто його будинок від прокляття позбавить, віддасть заміж єдину дочку й усе майно після смерті відпише.
А Пелле вже давно прокинувся, усе чув і бачив.
Зметикував він, що тепер час і йому втрутитися. Підхопився з ліжка, витяг камінчик із золи й викинув його за двері. А сам до хазяїв повернувся й говорить:
– Спасибі вам, добрі люди, що берете мене в зяті.
Миттю чари спали, і почали всі Пелле обіймати й кричати:
– Спасибі, спасибі тобі!
Сказано – зав’язано: довелося багатієві свою дочку за Пелле заміж віддати. Пастор їх на радощах задурно обвінчав, а паламар для них задурно псалми співав. Незабаром багатій із дружиною померли, і став Пелле в обійсті повним господарем. Перевіз він до себе матір із сестричками й братиками, і зажили вони всі разом. Так і знайшов Пелле своє щастя. Дружина його не в батька з матір’ю вдалася: була вона жінка добра й господиня привітна. Пелле завжди пам’ятав, як важко йому замолоду доводилося. Тому всякому, хто проходив повз їхній будинок, хазяїн завжди знаходив місце біля вогню, вечерю й притулок.
Два шахраї
Данська казка
Вешталися по дорогах острова Борнхольм два шахраї – Ларе та Єнс. Ішли вони, ішли й дуже зголодніли, а в кишені й у торбинці в них порожньо. Сіли вони вдвох на узбіччі й стали думати, як їжі та грошей здобути.
І ось що придумали. Підійшли вони до селянської садиби.
Ларе неподалік у кущах сховався, а Єнс забіг у двір і як заволає щосили! Збіглися люди.
– Що таке, що сталося? – запитують у Єнса.
А він несамовито кричить:
– Люди добрі, чули ви страшну звістку? Північне море зайнялося! Так вогнем і палахкоче!
– Ти що за нісенітницю верзеш, дурисвіте? – закричали селяни. – Де це чувано, щоб Північне море загорілося? Знайшов дурнів! Аякже!
Накинулися на нього й відлупцювали так, що він ледве ноги забрав.
Тільки він зник – Ларе до садиби. Привітався він із селянами і сів тихенько осторонь. Оточили його люди й кажуть:
– Заходив якийсь шахрай і хотів, мабуть, посміятися з нас. Казав, Північне море зайнялося! Ти от скрізь ходиш, чи не чув про це якихось розмов?
– Чого не чув – того не чув, – відповідає Ларе. – Тільки дорогою сюди зустрів я обоз, а вози оселедцем смаженим набиті. То, може, хлопець і не брехав вам.
– Та невже? – так
