style="font-size:15px;"> Відьма відповіла:
– Ми полюємо, а потім відпочиваємо під старим дубом і стережемо наше яйце життя.
– А що це таке? – поцікавився Хліні.
– У цім яйці вкладені наші життя, і, якщо воно розіб’ється, ми помремо.
Принц прикинувся страшенно втомленим і ліг спати. Відьми приспали його, а самі, добре повечерявши, теж полягали. Зранку вони прокинулися й одразу ж пішли в ліс.
Сігні вибігла зі свого сховища, розбудила принца й сказала:
– Бери свій лук і стріли, біжімо хутчіше в ліс. Ти повинен знищити це яйце, інакше відьми вб’ють нас.
Принц узяв свій лук, посадив Сігні на ліжко й сказав:
– Агов, постіль, лети й мене забери.
Не встиг він це вимовити, як ліжко разом із покривалом і шовковими подушками піднялося в повітря, і не пройшло й хвилини, як воно опинилося на верхівці старого дуба. Сігні з принцом швидко зістрибнули й причаїлися в гіллі. Згори їм було добре видно, як відьми сиділи й стерегли своє яйце. Принц стрелив і поцілив у яйце, яке відразу розлетілося на тисячі дрібних шматочків. Так само миттєво відьми розчинилися в повітрі. Принц підхопив Сігні, посадив її на чарівне ліжко, і вони полетіли до палацу.
Не тямлячись від радості, король із королевою відразу обвінчали їх у палацовій церкві. Матінку Сігні вилікували, а батька поселили в замку й зробили королівським мисливцем.
Вау-вау
Данська казка
Жила колись в окрузі Венсюссель бідна селянська родина. Хазяїн помер, і залишилася вдова з купою дітлахів. І раніше вони сяк-так перебивалися, а як не стало хазяїна – і зовсім зубожіли. Одного разу вдова каже синові Пелле:
– Синку, сходи до пастора. Може, подасть він нам чого-небудь.
А пастор у тому окрузі ворогував із поміщиком і ні в чому йому поступатися не хотів. Прийшов Пелле до пастора, а той його запитує:
– Ти в поміщика був?
– Був, – відповідає Пелле.
– Ну, і що ж він тобі на бідність дав?
А Пелле і каже:
– Дав мені поміщик мішок жита й окіст копчений.
– Он воно що! – говорить пастор. – Ну, і мені від нього відставати не годиться.
І велів дати Пелле два мішки жита і два окости на додачу. Повернувся Пелле додому й нагодував матір із братами та сестрами.
Незабаром усі припаси в них закінчилися, і знову довелося Пелле по милостиню йти. З’явився він тепер уже до поміщика, а той його запитує:
– Ти в пастора був?
– Був, – відповідає Пелле.
– Ну, і що ж тобі скнара дав? Мабуть, нічогісінько?
– Ні, – говорить Пелле, – дав мені пастор два мішки жита та два окости.
– Ти бач, який щедрий! – здивувався поміщик. – Та ми не гірші від нього!
І наказав видати Пелле чотири мішки жита й чотири окости.
Хоч і надовго
