Герой?! Зрадник?! Символ?! Колаборант?! Фашист (чи все ж таки нацист)?
Дискусії навколо надання Степанові Бандері звання Героя України, вшанування учасників боротьби за незалежність України у XX і ХХІ століттях не вщухатимуть ще довго, тому нам варто почати з маленьких кроків у подоланні стереотипів, які утвердилися в суспільній свідомості.
Постать Бандери повернулася в незалежну Україну 1991 р. й опинилася в епіцентрі боротьби як символ українського визвольного руху та неодноразово використовується в політичній боротьбі. Визнання Бандери – свідчення зрілості України як держави, що сама вирішує, яких героїв їй шанувати і яке майбутнє будувати.
Однак після 105-ї річниці від дня народження і 55-ї від убивства його постать і надалі залишається міфологізованою. На сході України, не кажучи вже про Росію, Польщу, Чехію, Німеччину, Степана Бандеру знають лише як фанатичного терориста, котрий застосовував усі методи для досягнення своїх цілей, а це має мало спільного з його реальною діяльністю та поглядами.
У зв’язку із сучасними подіями в Україні: Майданом Гідності, окупацією Росією Криму та веденням нею прихованої (гібридної) війни на Донбасі – протягом останнього часу відвідуваність в Інтернеті сторінок про Степана Бандеру різко зросла. Присвячену йому сторінку в російській Вікіпедії відвідало близько мільйона людей. На загал російські засоби масової інформації констатували, що в Україні до влади прийшли «бЕндерівці» (можливо, жителі чи вихідці з міста Бендер у Молдові) – і майже одразу ж 520 тисяч переглядів сторінки про те, хто ж насправді такий Степан Бандера, було зафіксовано саме в україномовній Вікіпедії. За даними Google Trends – сервісу, який аналізує пошукові запити користувачів у всьому світі за кількістю, ідеолог українського націоналістичного руху обійшов легендарного революціонера Ернесто Че Гевару. Значний інтерес особа Бандери викликала в Молдові, Білорусі та Казахстані, а також на англійській, німецькій, чеській та інших версіях статті. Пропаганда свого домоглася – кращий піар придумати годі. Та навіть мертвий Степан Бандера декому дуже заважає, бо як інакше пояснити те, що 17 серпня 2014 р. у далекому Мюнхені вандали сплюндрували його могилу.
На жаль, в українському варіанті трактування Бандери іде за старим радянським зразком: під Леніним розуміємо партію, а під партією – Леніна… Бути символом українського визвольного руху за життя й відчувати відповідальність за свої вчинки є найвищим тягарем для героя. Про це писав Степан Бандера: «Мушу Вам щиро сказати, що мені дуже важко. Гнітить мене невимовно те, що з моїм ім’ям зв’язуються найбільші цінності нашої боротьби, куплені працею, великими жертвами і кровію Найкращих Друзів. Чуюся негідним служити за символічне зосередження тих вартостей українського визвольного руху. Під тим моральним тягарем людина слаба, все бачить, як мало сама внесла до спільних надбань, яка безмежна різниця між власним вкладом, власною спроможністю і власною вартістю та тим, що має репрезентувати й очолювати. Репрезентація – це не моє діло, не маю для цього жодних диспозицій і чуюсь зле в такій ролі. Змістом мойого життя досі була боротьба, так і мусить бути дальше. Не можу боротьби репрезентувати, коли не беру в ній участі. На репрезентанта „за склом“ не надаюся».
Так видається, що сподівання частини українського суспільства, сформульовані в сентенції «Бандера прийде, порядок наведе» та в назві «Бандерштат», є репрезентацією «за склом» особи, а не дії. Парадоксальним є й те, що наші політики й громадські діячі проголошують бандерівські гасла, але не дотримуються їх. Бандеризація, на думку автора, та й, мабуть, у розумінні кремлівського режиму на чолі з Путіним, полягає в тому, щоб діяти й думати в інтересах України…
Як не дивно, у цьому контексті Провідник ОУН залишається й досі однією з найменш вивчених постатей українського визвольного руху. Життєвий шлях визначного борця за волю ще не здобув належної уваги з боку істориків у незалежній Україні, йому присвячено лише публіцистичні твори, невеликі статті та енциклопедичні довідки. Тож про цього діяча інформація вже з’явилася, але зробити належний аналіз діяльності та визначити його місце в історії українська історична наука ще не спромоглася. Сучасним дослідникам належить дати ґрунтовну оцінку Степанові Бандері як людині, творцю й інтерпретатору націоналістичної ідеології, організаторові й лідеру ОУН 1930–1950 рр.
Своєю чергою поляки, росіяни, євреї, чехи, німці та представники інших національностей активно дискутують про його місце й роль в історії. Безперечно, сучасні події надаватимуть дискусіям нового спрямування, розвінчуватимуть старі міфи й стереотипи, створюватимуть нові. На думку автора, постать Степана Бандери потрібно виводити з біло-чорних тіней, забронзовіння й подавати його погляди, вчинки та умови прийняття тих чи інших рішень у контексті історичних реалій, а не сучасних світоглядних позицій.
Родина
Для рідного краю,
для меншого брата
І сили, і душу свою положи.
Не жди,
