Закінчив початкову школу в Стрию. З 1944 р. в еміграції. Продовжував навчання в українських таборах для переміщених осіб у Німеччині, матуральний іспит склав у Мюнхені 1949 р. Там познайомився з двоюрідним братом Степаном і за його порадою почав студіювати економіку. З 1950 р. у США. Працював на тютюнових плантаціях. 1954 р. закінчив Коннектикутський університет. Захистив докторат на тему «Чужинецькі капітали в Східній Європі» в Каліфорнійському університеті (1960). Працював доцентом, професором (1960–1972) Бостонського коледжу, з 1972 р. – університету «Темпел» у Філадельфії. Член Наукового товариства ім. Т. Шевченка (НТШ) з 1970 р. Досліджує міжнародні економічні відносини, економіку Галичини між двома світовими війнами та України в складі СРСР. Понад тридцять років у НТШ спільно з іншими дослідниками підготовляє матеріали про українську діаспору. Автор статей і один із редакторів економічної частини англомовної «Еncyklopedia of Ukraine». Улітку 1992 р. викладав в Інституті менеджменту при Львівському університеті ім. Івана Франка курси міжнародної економіки та бізнесу. Активно опікується меморіальними музеями Степана Бандери.
Дитинство
Воскресають лише там, де є могили.
Народився Степан Бандера 1 січня 1909 р. у селі Старий Угринів, тепер Калуського району Івано-Франківської області, у сім’ї греко-католицького священика. У цей період Галичина належала до Австро-Угорської імперії. Через чотири дні він був хрещений у місцевій церкві на честь святого первомученика Степана.
В автобіографії Степан Бандера зазначає: «Дитячі роки я прожив в Угринові Старому, в домі моїх батьків і дідів, виростаючи в атмосфері українського патріотизму та живих національно-культурних, політичних і суспільних зацікавлень. Вдома була велика бібліотека, часто з’їжджалися активні учасники українського національного життя Галичини, кревні і їхні знайомі, наприклад, мої вуйки: Павло Ґлодзінський – один з основників „Маслосоюзу“ і „Сільського Господаря“ (українські господарські установи), Ярослав Весоловський – посол до Віденського парляменту, скульптор Михайло Гаврилко й інші. Під час Першої світової війни я пережив дитиною-юнаком чотирикратне пересування воєнних фронтів через рідне село в 1914—15 і 1917 рр., а в 1917 р. важкі двотижневі бої. Через Угринів переходив австрійсько-російський фронт, і наш дім був частинно знищений гарматними стрільбами. Тоді ж, літом 1917 р., ми спостерігали прояви революції в армії царської Росії, прояви національно-революційних зрушень і велику ріжницю між українськими та московськими військовими частинами… До народньої школи я не ходив взагалі, бо в моєму селі, як і в багатьох інших селах Галичини, школа була не чинна від 1914 р. з уваги на покликання учителя до війська та інші події воєнного часу… Від листопада 1918 р. наше родинне життя стояло під знаком подій у будуванні українського державного життя та війни в обороні самостійности. Батько був послом до парляменту Західньо-Української Народньої Республіки – Української Національної Ради в Станиславові і брав активну участь
