картина помітно вирізнялася серед інших. Оригінальна, душевна, чуттєва – так про неї говорило журі.
У конкурсі брав участь один з викладачів художньої школи. Був призначений чималий грошовий приз і вторована дорога в майбутнє. Хороший стимул показати, на що ти здатен.
Дівчина була переконана: саме вона переможе. Переглянувши інші конкурсні роботи, вона відзначила, що жодна не була оригінальною. У багатьох були значні проблеми із зображенням світла, на деяких були хиби через експерименти з фарбами. Були нудні. Були відверто поцуплені, а не сфантазовані. Були типові, такі, як учать малювати в школі. Умовно їх можна було назвати картинами художників, але тільки умовно.
У день оголошення переможця Тася одягла свої найкращі джинси, випрасувала сорочку, зробила гарну високу зачіску, яку закріпила пензликами на манер японських паличок. Вона стояла серед інших учасників й отримувала заслужені овації від інших конкурсантів, які теж не сумнівалися, що переможе саме вона. Ніхто не залишився байдужим до її творіння. Суперечка велася між ними за друге місце.
Поряд стояв її викладач. Він не брав участі в обговорені. Тільки якось дивно посміхався. Він страшенно не подобався дівчині. Вона не відчувала в ньому душі. Він беззаперечно був творчою людиною, але всі його роботи відрізнялися якоюсь стереотипністю. Обмежена ж уява для художника – це смертний вирок. Такі стають учителями, бо не здатні створити власний шедевр.
Один художник з журі підвівся й підійшов до трибуни. Тася слухає його виступ про гарну роботу учасників, про відомих художників: да Вінчі, Мікеланджело, Рембрандта. Промовець порівнює учасників з молодим Пікассо.
Довго говорить. Відверто марнословить. Таке відчуття, ніби інших художників не знає. Українських. Рідних. Можна ж згадати й сучасників: Олександра Гнилицького, Арсена Савадова, Оксану Мась – вони ж досягли значних вершин. Їхні твори неординарні й відомі у світі. Звісно, у колах освічених людей, тих, хто розуміється на мистецтві й цінує його.
Нарешті промовець дійшов до моменту, якого всі чекали.
– Усі роботи написані на високому художньому рівні, але нагородити всіх ми не можемо, – осміхнувся наприкінці. – Тож перемога дістається справжньому талантові, професіоналові, одним словом – митцю! Віктору Мутному!
У залі запала тиша. Тася відверто витріщилася на журі. Глядачі шоковано перешіптувалися. Ніхто не очікував такого. Ніхто не сподівався, що переможе така посередність, як цей задавакуватий викладач художньої школи. Лише миттю пізніше в залі пролунали невпевнені аплодисменти.
– Ви що?! Уже зовсім здуріли?! – різко крикнула піддослідна й розвернулася, щоб піти.
Оратор на трибуні поспішно вхопився за мікрофон:
– Друге місце зайняла Тасіта Степ…
Дівчина навіть не озирнулася. На очі набігли сльози злості.
– Та пішли ви… – сама собі прошепотіла дівчина й гордовито вийшла із зали.
Найстрашніше, коли обмежений
