є свобода, рівність і братерство всіх націй, усіх національностей, усіх мов. Тому, німецькі співгромадяни, подайте нам руку для здійснення цієї гуманної ідеї. Наша мета – право. Правом ми будемо керуватися у своїх заходах, правом для нас і для усіх наших співгромадян.»
У такому самому дусі були складені численні статті на цю тему, які з ініціативи Головної Руської Ради надсилалися до європейської преси. Офіційні заяви української сторони про толерантне ставлення до національних меншин та здійснювана в їх дусі політика знайшли розуміння і сприятливий відгук серед певної частини німецьких поселенців Галичини, стимулюючи їх до підтримки українського руху (участь німецьких мешканців Львова у підписанні петиції з вимогою поділу Галичини, їхні висловлювання за створення української національної гвардії у Львові, служба на офіцерських посадах у новоствореному батальйоні гірських стрільців і т. ін.). Представники єврейської громади Львова прихильно сприйняли формування українського батальйону гірських стрільців, взявши участь у забезпеченні його військовим одностроєм. Завдяки публікаціям у пресі мала змогу вислухати другу (українську) сторону і громадськість усієї Австрії та Європи і таким чином дістати об’єктивнішу інформацію про суть українського питання, а тому вона більше зацікавилася українцями – про них більше почала писати європейська періодична преса.
Візія Відня. Загроза втрати національної ідентичності в разі перемоги польської сторони і потреба мати реальну опору в прагненнях до національного самоствердження стимулювали лояльність українського руху щодо Австрійської конституційної монархії, яка, у свою ж чергу, була зацікавлена в підтримці українців перед небезпекою втратити цей край і тому також ішла їм на певні поступки. Проте урядові кола, йдучи на вимушені поступки українцям з мовно-культурних питань, все ж не брали на себе зобов’язань з важливих політичних питань, зокрема щодо поділу Галичини чи формування української національної гвардії. Формування української національної гвардії у Львові, як і в інших містах та селах Східної Галичини, було заборонено. Не знайшов підтримки і проект поділу Галичини на дві провінції, який виник в урядових колах ще у 1846 р. після приєднання до Галичини так званої Краківської республіки і жваво обговорювався у верхах. Автором цього проекту був Рудольф Стадіон, надвірний комісар для Галичини, який 5 жовтня 1846 р. подав відповідні пропозиції цісареві Фердинанду. Підтриманий Надвірною канцелярією, він одержав 27 лютого 1847 р. його принципове схвалення. Після узгодження у вищих інстанціях мав бути визначений термін його реалізації. Тим часом надійшов 1848 рік, який ще більше актуалізував проблему. Генерал-губернатор Франц Стадіон реанімував цей проект, сподіваючись використати його як засіб знешкодження польських самостійницьких аспірацій та відвернення загрози втрати Галичини Габсбурґами. На початку травня 1848 р. він звернувся через довірену особу із запитом
