від 6 грудня 1848 р. у Галичині було скасовано всі демократичні та робітничі товариства і клуби, від 4 грудня 1848 р. введено суворі обмеження на видачу паспортів робітникам для в’їзду в межі Австрійської імперії. Бургомістром міста уряд призначив губернського радника Карла Гепфлінґена. Міський виділ, обраний у вересні 1848 р. як вважалося, нелегально, був розпущений. Замість нього призначено 40 «мужів довір’я». Магістрат із згорілої ратуші перенесено спочатку до Англійського готелю, а пізніше до двох кам’яниць в Ринку та Домініканського монастиря. Міську службу охорони відтепер мало виконувати новостворене міське староство (капітанат). 10 січня 1849 р. надзвичайний стан було поширено на всю Галичину. На знак подяки за «відновлення порядку» львівська міська верхівка піднесла Гаммерштайну спеціальний адрес. Адрес лояльності львівської верхівки було передано також для вручення урядові. Придушення збройного повстання у Львові віщувало наближення кінця «Весни народів». Утім, воно вже не могло зупинити становлення громадянського суспільства у краю.
Феодосій Стеблій
© Ф. Стеблій, 2016
Галицька автономія (1861–1914): інституційно-організаційний розвиток та формування сфери повноважень
«Свобода й автономія мусять нерозривно в’язатися з собою, а властиво автономія мусить опиратися вповні на основах горожаньської свободи».
Потреба реформування органів влади в Україні породжує значний науковий інтерес до вивчення історико-правових традицій формування взаємовідносин між державою та суспільством, які регіонально виникали на українських землях у ранньомодерний та модерний час. Особливу увагу привертає процес становлення системи органів влади у Галичині, який відбувався у контексті пошуку управлінських рішень для подолання міжнаціональних конфліктів у Австро-Угорщині шляхом її децентралізації. Галицький досвід автономного повітово-громадського самоврядування створив певні соціокультурні передумови для повернення втрачених управлінських традицій та відновлення західноєвропейських процедурних практик у сучасній Україні.
Серед вітчизняних дослідників вивченням функціонування системи органів влади в Галичині займаються, насамперед, львівські науковці. Аналізуючи правові засади діяльності окремих суб’єктів влади, правники свою увагу зосереджують на особливостях формування апарату управління Галичиною, на структурі та діяльності галицького намісництва[1]. Історики ж здебільшого концентруються на факторах вироблення крайової політики, яка здійснювалася Галицьким сеймом[2], намісниками[3] та Крайовою шкільною радою[4], а також вивчають вплив діяльності цих суб’єктів на динаміку та структуру міжнаціональних відносин. Проте процес формування системи органів влади в Галичині вимагає наукового
Апарат управління Галичиною у складі Австро-Угорщини / [В. С. Кульчицький, І. Й. Бойко, О. І. Мікула, І. Ю. Настасяк] / Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів: Тріада плюс, 2002.– 88 с.; Кульчицький В., Присташ Л. Галицьке намісництво: структура і діяльність / Володимир Кульчицький, Лідія Присташ // Вісник Львівського університету. Серія юридична / Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2003. – Вип. 38. – С. 90–95.; Моряк-Протопопова Х. Утворення, структура і діяльність Галицького намісництва (1849–1918 рр.) / Христина Моряк-Протопопова // Вісник Львівського університету. Серія юридична / Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2006. – Вип. 43. – С. 67–72.
