ніколи не був релігійним фанатиком і походи як до церкви, так і до дантиста сприймав із однаковими пропорційно змішаними відчуттями необхідності й відповідальності. Але щоб так до цього ставитись! У цю хвилину я був готовий видати службі безпеки Святого престолу головного єретика тисячоліття тільки за те, що він щойно зламав частину мого світу! І справа навіть не в підсмажених боках індички та в подарунках, що не поміщаються в червоні валянки над каміном! Просто так не можна… не можна, Джиммі… вголос так точно не можна. Ні, може, ти десь і маєш рацію! Може. Але чим чорт не жартує, а раптом там, нагорі, все-таки сидять, стежать і планомірно підраховують? Я мимоволі задер голову догори та почав придивлятись і прислухатись. І майже почув стукіт кісточок на рахівниці, але виявилося, що це звук не з небес, а з землі – це Джеббс почав чимось стукати в ящику. Чимось виявилася ще одна фляга – цього разу з віскі. Джеббс усе-таки сволота, але з запасом! Він заходився знову жартувати, щипати Ельзу, та почала заклично верещати, і світ потихеньку зарухався далі, а разом із ним нова фляга по колу. Всі потроху заспокоїлись, а алкоголь прибрав залишки важкої розмови.
Але через деякий час я зрозумів, точніше, відчув краями зору та розуму, що нас стало більше. Він з’явився не раптово. Не можна сказати, що він узагалі з’являвся, навіть не можна сказати, що я його раптом побачив. Таке враження, що він завжди сидів, увесь вечір між Ельзою і мною. Хоча я точно пам’ятаю, що там нікого не було, але весь вечір усі потроху рухались і переміщались, і після бенефісу Джима, коли все завмерло, а потім знову ожило, нас було вже не п’ятеро, а шестеро. Не знаю, чи зрозумів я це першим, але першою відреагувала, як завжди, Ельза – центральна фігура будь-якого вечора, від літературних читань до садомазохістських оргій. Передаючи вчергове флягу, вона, нарешті, відреагувала на чужака, одягненого чи то в балахон, чи то в простирадло, зойкнула, а точніше гикнула і спробувала підвестись, але ситна вечеря та спирт утримали її тіло на землі, тільки злегка його похитавши.
– Ой, а хто ви? – вдруге гикнула Ельза, утримуючи баланс виключно завдяки флязі в правій руці та витріщившись на незнайомця, хоча до цього вона кілька разів автоматично передавала йому віскі. На цей раз не тільки я, але й усі інші зрозуміли, що серед нас чужий. Незнайомець у відповідь лише лагідно всміхнувся, звичним жестом узяв із рук Ельзи флягу, сьорбнув, передав її мені і склав руки на животі. Я зробив ну дуже великий ковток, сподіваючись, що після цього видіння зникне, але воно тільки почало злегка двоїтись. Я заплющив очі, думаючи, що незнайомець після цього пропаде, але побачив лише, що тітка Джинджер усе ще на місці й продовжує керувати масовими стратами, тому швиденько розплющив очі знову. Незнайомець сидів на своєму місці й двоїтися перестав. Я передав флягу Єлен, що, не встигнувши як слід відійти від першого шоку після монологу Джима, з легкістю впала в другий, при якому вливальні рефлекси були ще частково збережені, а ось ковтальні вже були геть відсутні, й вона похлинулася.
