не поговорили до пуття, – відповіла за всіх господиня вечора.
– Ну, щоб розмовляти, не обов’язково вимовляти слова, тим більше, що сказано сьогодні було предостатньо, – незнайомець учергове посміхнувся, але тепер ніби не сам собі, а Джиму. – Але перед відходом я хотів би вам віддячити, добрі люди. Чого б ви хотіли?
– Тобто? – я вирішив включитися.
– Ну, які у вас є бажання?
– У мене? – Я подивився на Джоббса, що сидів навпроти мене, на порожню фляжку біля його ніг, потім на недопалок чарівної папіроски, що валявся поруч, і зробив, як потім виявилося, злегка поспішний вибір. – Іще б косячок, а краще два!
– Так один чи два? Тут важлива точність, – і мене осяяли посмішкою мудрої черепахи та поворотом її голови. Знаєте, є така категорія людей, які вважають себе набагато розумнішими за інших. Вони начебто і говорять із тобою, і дивляться на тебе, але посміхаються в нікуди, і ти розумієш, що ти для них нічого не значиш. Я не люблю таких людей, і незнайомець був саме такий, а про його посмішку я вам уже казав. Він починав мене вже конкретно дратувати, і мене понесло:
– Правильно! Чого розмінюватися на дрібниці! Один, два – це не масштаб. Треба щоб багато і не закінчувалося.
– Треба конкретніше, – попросив уточнень бухгалтер у балахоні.
– Конкретніше? Поле! Так, поле. Від краю до краю, – і я помахав різним частинам горизонту.
Балахон уважно подивився в позначені сторони, темрява в яких була абсолютно ідентичною.
– Тобто приблизно вісім тисяч гектарів? Поле? І щоб ріс на ньому Cа5nnabis?
– Так, так, – не вгамовувався Божевільний Білл. – Щоб росло і ніколи не закінчувалось.
– Добре. А ти? – незнайомець звернувся до Джима, але той був десь у районі туманності Андромеди і ніяк не відреагував. Зате відреагував герой-коханець і любитель нью-йоркських черниць, Джеббс.
– Поле – це все дурниця. Один рок-фестиваль скурить його менше ніж за тиждень. А ось камінчики, брюлики – це вже назавжди!
Мабуть, історія з професором і його не зовсім вдалою та зовсім не науковою експедицією не тільки не охолодила розум певних верств нашого суспільства, а навпаки, викликала його запалення у деякої частини індивідів.
– Невже? – чаювальним тоном відповів незнайомець. – Ну – і скільки вам потрібно цих самих камінчиків? Адже йдеться про діаманти, наскільки я розумію, чи все-таки ви задовольнитесь і алмазами?
«Передайте мені вершки, місіс Хадсон», – був готовий почути я наступною пропозицією, але я почув: «Алмазні копальні царя Соломона!» Це була Ельза, вона почала гратися в слова-синоніми і сміялася сама з собою.
– Та чи не однаково! – теж почав сміятися Джеббс.
– Вам – можливо, а мені треба знати точно.
– Ок. Нехай будуть діаманти.
– Діаманти – кращі друзі дівчини! – Ельза почала танцювати і продовжила набирати очки в свою гру з одним учасником.
– Ні,
