інтернований на територію Польщі, потім навчався в Українській господарській академії в Подебрадах, яку закінчив 1929 року. За цивільним фахом – інженер-лісівник. 1.08.1926 року одружився з Оленою Шовгеновою. З 1929 року – в Польщі, спочатку у Варшаві, а з 1939 року – в Кракові. В кінці листопада 1941-го прибув до Києва, де в той час уже була Олена Теліга. Разом з нею арештований гестапо 9.02.1942 і розстріляний у Бабиному Яру…
Але хіба можна кубанського козака Михайла Телігу утиснути в кілька рядків? Ні. Одна з тодішніх подруг Олени згадуватиме:
«Найбільшою нагородою для Леночки за її відмінну працю… було її знайомство з Михайлом Телігою, її майбутнім чоловіком, який на тій вечірці (на якій вони вперше зустрілися й познайомилися. – В. Ч.) грав на бандурі та співав українські думи».
І нарешті доля – чи й саме провидіння – послали їй того, під чиїм прізвищем вона стане відома на віки вічні.
В літописі її життя буде записано так:
«Покинувши Київ, сім’я в 1922 році нелегально перейшовши кордон, через Польщу дісталася в Чехословакію, в невеличке містечко Подебради – один із центрів культурного життя української еміграції. Тут відкрилась Українська Господарська Академія. Ректором був батько Лени. А ОДНИМ ІЗ СТУДЕНТІВ – ЇЇ МАЙБУТНІЙ ЧОЛОВІК МИХАЙЛО ТЕЛІГА» (виділення моє. – В. Ч.).
І дякуючи тому, що вона візьме прізвище до того нікому не відомого юнака, юнак той теж стане відомим на віки вічні.
Михайло Теліга – «студент лісового відділу, старшина Української армії, бандурист та співак» – так його охарактеризував їй хтось із знайомих.
Родом він був із кубанських козаків, зі станиці Ахтирської.
Вчорашній вояк армії УНР, де служив, незважаючи на молодість, старшиною. (Якщо в Радянській армії старшина – це старше військове звання сержантського складу, то в козацьких військах старшина – офіцерський чин, що відповідав чинові підполковника, в XVII–XVIII ст. – старший командир.)
Михайло Теліга після короткотермінового (клекотіла революція, на Україні почалися визвольні змагання) навчання служив у війську УНР офіцером.
Коли Центральна Рада зазнала поразки, старшина Михайло Теліга, відбиваючись зі своїм загоном від ворога, з останніми частинами перейшов кордон із Польщею, разом з вояками був розформований і подався в Чехію, в містечко Подебради.
Вони швидко здружилися, у них виявилися спільні смаки й уподобання, зокрема, захоплення поезією, тож і не дивно, що їхня дружба швидко переросла у щось більше – молоді побралися.
Було в них кохання, молоде й таємничо-захоплююче, була ще й духовна гармонія. Було завзяття й бажання спільно робити все, аби повернути собі й іншим вигнанцям втрачену Вітчизну.
В архіві Уласа Самчука зберігся один з тогочасних Олениних листів до Михайла Теліги, який той разом з іншими паперами та речами залишив у Рівному, як думалось тоді, на тимчасове зберігання перед від’їздом до Києва в листопаді 1941 року. Тож загляньмо в цей інтимний лист, а через нього – у закохану душу юної Оленки Шовгенової.
