уста і лицяНеспокійним пурпуровим квітом.
Не впіймаєш! Я – вогонь, я вихор.
Михайло Теліга не був би й бандуристом (а ним він був від Бога!), якби не ходив разом із своєю бандурою. Куди б не йшов, розповідали знайомі, а бандура вірна у нього за плечем. І на своє весілля він теж з бандурою прийшов. Весільчани просили молодого потішити їх грою та співом, молодий тішив, і тоді здавалось, що не тільки Михайло співає, а й сама бандура граючи, теж співає:
Взяв би я бандуру
Та й заграв, що знав.
Через ту бандуру
Бандуристом став.
А все через очі
Коли б я їх мав.
За ті карі очі
Душу б я віддав.
Оленочко, серце,
Пожалій мене.
Візьми моє серце,
Дай мені своє…
І тієї ж миті злетів над весіллям голос молодої – альт її чарівний:
В саду гуляла, квіти збирала,
Кого любила – причарувала.
Причарувала серце і душу,
Тепер до тебе ходити мушу.
Ходити буду, любити буду…
Весілля гуляло і співало, співало й гуляло. І ще довго над притихлими в надвечір’я Подебрадами лунало завзято, як весільчани розходилися з весілля:
Ой летіла горлиця через сад,
Через сад, гей!
Розпустила пір’ячко на весь сад,
Гей, на весь сад!
Ой хто ж теє пір’ячко ізбере,
Ізбере, гей!
Отой мене, молодую, забере,
Гей, забере!
І чи не до ранку в Подебрадах – такого там раніше ще не було, – лунало:
На курочці пір’ячко рябоє,
Рябоє, гей!
Любімося, серденько, обоє,
Гей, обоє!
На курочці пір’ячко в один ряд,
В один ряд, гей!
Любімося, серденько, в один лад,
Гей, в один лад!
І так воно й має у світі бути, щоби двоє любилися в один лад. На тім і людство у світі білому тримається і буде триматися, бо як же інакше.
Сучасники певні:
«Якби Михайло Теліга не зустрівся з Оленою, він, напевно, прожив би своє життя тихо і непомітно. Життя це поруч з такою жінкою, як Олена, поставило Михайла Телігу у виїмкове становище і примусило виявити такі риси характеру, які при інших обставинах залишились би скритими: витримку, такт, терпеливість, вірність. І через вірність до кінця – мученицька смерть.
– Олена Теліга загинула за Україну, її чоловік загинув за неї, – сказала мені багато років пізніше дружина Олега Кандиби-Ольжича. – Але Михайло знав, за яку ідею гинула його дружина, духом був близький до цієї ідеї».
Найняту маленьку квартирку – чи багато двом закоханим потрібно місця на планеті Земля? – на п’ятому поверсі дещо занедбаного будинку вони називали своїми пенатами. І вона їм справді здавалася незвичайною. А що якісь там побутові незручності… Дарма, жити можна. Сьогодні так, завтра
