Відьмак. Вежа Ластівки. Анджей Сапковський
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Відьмак. Вежа Ластівки - Анджей Сапковський страница 3
Висогота нахилився, й у ту ж мить труп голосно застогнав. Чорна кобила заіржала протягло, вдарила копитами об землю. Пустельник присів навпочіпки, обережно перевернув пораненого. Мимоволі сіпнувся і засичав, побачивши потворну маску із бруду й засохлої крові, що її хлопець мав замість обличчя. Обережно обтер мох, листя й пісок зі вкритих слизом і слиною губ, спробував відірвати від щоки склеєне кров’ю волосся, збите у ковтун. Поранений застогнав глухо, напружився. І почав тремтіти. Висогота відліпив йому волосся від обличчя.
– Дівчина, – сказав голосно, не в силах повірити у те, що мав просто під носом. – Це дівчина.
Якби того дня після настання сутінок хтось зумів тихцем прокрастися до загубленої серед мочарів хати із запалою, порослою мохом стріхою, якби зазирнув він крізь шпарини у віконницях, то побачив би у скупо освітленій лойовими свічками кімнатці кільканадцятирічну дівчину із головою, товсто обмотаною бинтами, яка спочивала у мертвій, ледь не трупній непорушності на засланих шкірами нарах. Також він побачив би старця із сивою клиновидною бородою і довгим білим волоссям, що спадало на плечі та спину від величенької лисини, яка збільшувала зморшкувате чоло далеко за тім’я. Помітив би, як старий запалює ще одну свічку, як ставить на стіл пісочний годинник, як гострить перо, як схиляється над аркушем пергаменту. Як замислюється і говорить щось сам собі у задумі, не зводячи очей з дівчини, яка лежить на нарах.
Але те було неможливим. Ніхто не міг його побачити. Хата пустельника Висоготи була добре схована серед мочарів. На пустині, завжди вкритій імлою, куди ніхто не відважувався заходити.
– Запишемо, – Висогота занурив перо у чорнила, – отаке от. Третя година після процедури. Діагноз: vulnus incisivum, рана тята, завдана із великою силою невідомим гострим знаряддям, швидше за все із закривленим вістрям. Проходить по лівій частині обличчя, починається у районі підочному, тягнеться через щоку і сягає аж частини привушно-жувальної. Найглибша, майже до надкісниці, рана є у початковій частині, нижче очної ями, на кістці вилиці. Можливий час, який минув від поранення до моменту першої перев’язки рани, – десять годин.
Перо заскрипіло по пергаменту, але скрипіння те тривало не більше кількох хвилин. І рядків. Висогота не все, що мовив до себе, вважав вартим записування.
– Повертаючись до перев’язки рани, – продовжив за мить старець, вдивляючись у миготливе і чадне полум’я лойової свічки, – запишемо таке. Я не обрізав краї рани, обмежився лишень усуненням кількох відмерлих клаптів і очистив засохлу кров. Промив рану витяжкою з вербової кори. Усунув забруднення і чужорідні тіла. Наклав шви. Конопляні. Іншого