така слабка й водяниста, вона бадьорила, як і шоколад. Незабаром побачив попереду грозову хмару, темну і схожу на ту, яку вже долав, мені навіть здалося, що це та сама хмара, бо мала схожі обриси й довжелезного хвоста, який то піднімався, то опускався, як у дракона. Хмара була висока, перелетіти її не вдасться, та й зростання висоти приведе до зайвої витрати пального. Обминути я теж її не зможу, бо це додасть кільканадцять зайвих миль. І я вирішив пробиватися крізь циклон. На підступах до хмари вихори почали лупити кулаками в літак, важіль зашарпало так, мовби хтось ухопився в нього зісподу і тепер намагався вирвати з рук. Я тримав його з усіх сил, не дозволяючи смикатися, щоб не обірвати линви керування, від великої напруги по руках бігли мурашки. За кілька хвилин чорна пащека урагану проковтнула літак, тепер він летів у темені, а клапті химерних згустків розбивалися об шиби, не видно було нічого – ні океану, ні неба. Літак підкидало й трясло з такою силою, що несподівано за моєю спиною пролунав тріск, одна скринька вирвалася з пазів і полетіла уперед, гупнувши в баки пального, потім відкотилася назад і вдарила знову, а далі підскакувала з кожним ударом бурі. Важіль сіпало так, що я геть не чув рук, вони, мов задеревіли, а обличчя заливало потом. Несподівано літак провалився в безодню, всередині у мені все підскочило догори, а паси немилосердно вп’ялися в плечі, і я подумав, що це кінець, що не прорвуся, але там у тій безодні виднілися просвіти.
Раптом я відчув холод у ногах, і це не був той холод, який зазвичай відчуваєш на висоті, то був холод значно гостріший і раптовий. Зиркнув униз і отерп – один з баків тріснув від удару скриньки, і пальне заливало підлогу. Черевики намокли, та й не дивно, бо затопило кабіну більш як на дюйм. Це була біда – якщо пальне продовжить витікати, мені може його забракнути, а найбільшою була загроза пожежі. Хлюпання бензини на підлозі непокоїло все дужче, і я гарячково шукав виходу. Літак не мав умонтованих у щиток покажчиків зужитої бензини, і я не мав жодної уяви, скільки її ще зосталося, а це загрожувало примусовим приземленням, можливо, навіть в Ірландії та ще й у горах. Крім того наростала небезпека пожежі від найменшої іскри, що вилітала з вихлипної рури. Підлога літака була з дерева, бензина сочилася якраз з того боку, де був вихлип.
Єдиним виходом було просвердлити діру в підлозі на протилежному боці від рури і сподіватися, що бензина буде витікати туди. Я добув дрельку і викрутив дірку з правого боку літака, потім легенько перехилив літак, і пальне потекло. Незабаром кабіна висохла. Тепер не було жодного сенсу щадити пальне і тримати двигун на півтори тисячі обертів, як досі, значно розумніше буде зужити бензину, заки вона встигне витекти. Я збільшив оберти, швидкість відчутно зросла, і почалося моє змагання з часом. Потім скинув куртку, скрутив і притулив її до тріщини так, аби вона опинилися поміж двома баками і прилягала якнайтісніше. Струмочок відразу зник, але потім знову з’явився набагато слабший. Подумки я пробував прорахувати, скільки могло витекти бензини. У трьох баках містилося по сто галонів, а в одному півсотні.
