І день як вимір нашого життя. Олександр Афонін

      За що люблю я місяць травень?

      За уособлення весни!

      За ці, такі розкішні, трави,

      За ночі теплі і ясні…

      За перші солов’їні пісні

      І за заквітчані сади.

      За те, що синє небо висне

      У лоні чистої води.

      За хміль, розлитий у повітрі,

      Що навіть подих перейма…

      За те, мабуть, що в цілім світі

      Пори щасливіше нема.

      День уходящий разукрасил небо

      В немыслимые алые тона,

      Даря нам ощущенье сладкой неги,

      На что способна только лишь весна.

      Газона зелень, пруд, деревья сада

      Приобрели пурпурно-нежный цвет.

      Лишь солнца луч по краешку ограды

      Оставил желтый, а не алый след.

      И вслед за света сумасшедшим всплеском,

      Средь постепенно тающих теней,

      Зашелся звонкой радостною песней

      Певец весны бессменный – соловей.

      Он, как волшебник, принял эстафету

      От майского сгорающего дня…

      Весна уходит, отдавая лету

      Всю пылкость чувств закатного огня.

      Набубнявіло небо низьке

      Й сховалось сонце. Не пече…

      Здається, дощ вже близько-близько,

      От-от із хмари потече.

      Птахи принишкли, парк і квіти…

      Не дощ, здається, а гроза!

      Ось гуркотнуло… Свиснув вітер

      І… впала дощова сльоза.

      На каштанах вновь вспыхнули свечи

      Средь темнеющей быстро листвы.

      В город входит задумчивый вечер

      По ковру еще юной травы.

      Шум бульваров, что мощной волною

      Бушевал, уже сходит на нет.

      Время отдыха, время покоя

      Зажигает в домах желтый свет.

      Накатила такая усталость.

      Не спасло даже то, что весна…

      Но совсем уж немножко осталось

      До блаженного времени сна.

      Дощ весняний короткочасний

      Прошелестів зеленим листом,

      І знову з неба сонце ясне

      Проміння сипле, мов намисто.

      Поміж хмарок воно сміється,

      Та ще і мружиться лукаво…

      Вам все в роботі хай вдається,

      Бо день вже видався на славу!

      Я відчиняю двері в ніч,

      Іще травневу і вологу,

      У небо, де мільйоном свіч

      Горять зірки, мов очі Бога.

      У ту безмежну далину

      Порівняно із нашим світом…

      І,

Скачать книгу