І день як вимір нашого життя. Олександр Афонін

      Вже відлунали великодні дзвони

      І день новий лаштунки підніма.

      Є особливі вічності закони,

      Хоча для нас-бо вічності нема.

      Усе таке мінливе, швидкоплинне,

      День – лише іскра в полум’ї буття.

      Цінуй його, бо він – єдиний вимір,

      Яким ми визначаємо життя!

      Бо лише він нам радість обіцяє,

      Грайливу, щиру – наче цуценя…

      А от для щастя все ж не вистачає

      Завжди якогось одного лиш дня…

      Ну, от і знову вишня зацвіла —

      Це українське диво споконвічне…

      Хоча весна щось рано залила

      Вишневим цвітом всі двори столичні.

      Над ним так бджоли весело гудуть,

      А от хрущам, мабуть, ще ранувато.

      І плугарі чомусь з полів не йдуть,

      Та й не співають ввечері дівчата…

      Нові часи, й життя зовсім нове…

      Але, як в давнину, так і донині,

      Шевченка вишня у душі живе

      Як вічний символ щастя в Україні.

      Щось швидко клен вже якось відцвітає

      Й свій жовтий цвіт розносить навкруги…

      Та юний лист зеленим морем грає —

      Білястих хмар змиває береги.

      Легенький вітер котить ніжні хвилі,

      Й вони зникають в синій далині…

      Які ж натхненні і безмежно милі

      Оці духмяні, ці квітневі дні!

      В них мимоволі розтають тривоги,

      Думки приходять світлі й почуття.

      І кличуть знов, як в юності, дороги,

      І в нескінченність віриш знов життя.

      І серце знов так повниться любов’ю,

      Що обійняти хочеться весь світ,

      Який вирує молодою кров’ю,

      Що й забуваєш, скільки тобі літ.

      Зацвіла знов на городі груша,

      Вся немов облита молоком.

      І лікує наболілу душу

      Заметіль квітнева за вікном.

      Незрівнянний аромат цвітіння

      Відчувають, мабуть, всі світи.

      У холодну пору, вже осінню,

      Будуть груші в пам’яті цвісти.

      А коли морозні заметілі

      Вкриють снігом у садку гілки,

      Буду думать, що летять то білі

      З груш старих духмяні пелюстки.

      Ах, неужели вишня зацвела?!

      И как в апреле у нее так вышло?

      Вчера совсем ведь голою была,

      А нынче в одеяньи белом пышном.

      В цвету она безумно хороша,

      Словно в фату невеста завернулась,

      Хоть и не время. Но щемит душа,

      Как будто к нам опять зима вернулась.

      Невже і справді вишня зацвіла?!

      Отак одразу, дужо, рясно, пишно.

      Ще вчора зовсім голою була,

      А нині вигляда отак

Скачать книгу