пера і папір стояли там на своєму місці.
Психіатр сів за стіл і, трохи подумавши, вивів на аркуші кілька зграбних рядків.
– Впевнений, ваш випадок його зацікавить, – додав він, складаючи свою записку вчетверо. – Завтра п’ятниця… Думаю, о шостій вечора він зможе вас прийняти. Цей час завжди за мною. Ми з доктором щоп’ятниці, від шостої до пів на сьому, п’ємо чай і спілкуємось на професійні теми. Ви, мій друже, підете на аудієнцію замість мене. Сам я, на жаль, не зможу. Вранці попереджу про вас доктора. Тільки не спізнюйтесь, пан Фройд дуже цінує пунктуальність.
– Вельми вдячний, – мовив Німанд.
Він дбайливо сховав до кишені візитку, а потім і рекомендацію Когера. Після цього промовив кілька недолугих слів удячності й попросив дозволу забрати своє пальто.
– Куди ви зібралися, пане Німанде? – здивувався Когер.
– Додому, з вашого дозволу. Я і так завдав вам чимало клопоту…
– Що за дурниці, – перебив психіатр, підводячись з-за столу, – ви нікуди не підете.
– Але ж, пане Когере…
– Ви залишитесь в мене на ніч, – твердо сказав той, – я наполягаю. У вас кепський вигляд, вже не кажучи про внутрішній стан. Як лікар, не можу вам дозволити навіть вийти з цього помешкання.
Господар взяв зі столу бронзового дзвоника й кілька разів сильно ним калатнув. За хвилину в дверях з’явилася служниця.
– Грето, приготуйте, будь ласка, кімнату нашому гостеві, – мовив він. – Пан Німанд люб’язно погодився заночувати в нас.
– Чи може бути кутова кімната на третьому поверсі, пане докторе? – перепитала жінка.
– Та, що поруч мого кабінету?
– Так.
– Звичайно. Гадаю, вона якнайкраще підійде.
– Я вже приготувала її, пане докторе. У мене було відчуття, що наш гість залишиться сьогодні на ніч, – відповіла служниця.
– Ви, як завжди, неперевершені, Грето, – похвалив її господар. – Бачите, пане Німанде, не одному мені здалося, що вам не слід сьогодні повертатися додому.
З цими словами він по-дружньому поплескав свого гостя по плечу.
– Прошу, добродію, ідіть за мною, – звернулась служниця до Якуба.
Той слухняно подався слідом. За спиною він знову почув голос Когера:
– З вашого дозволу, мій друже, я ще зайду побажати вам на добраніч, – сказав психіатр.
Німанд трохи, повернувши голову назад, спробував посміхнутися, але натомість на обличчі в нього з’явилася лиш крива гримаса.
В невеликій, але затишній кімнаті, куди привела його Грета, було дещо прохолодно, але вже відчувався запах нагрітого кахлю.
– За чверть години буде тепліше, – промовила жінка, – я розпорядилася щодо опалення.
Якуб зніяковіло переступав з ноги на ногу.
– Бажаєте чаю? – запитала Грета.
– Ні, дякую… – відмовився гість.
– Тоді призволяйтесь, пане Німанде. Ванна ліворуч по коридору. Там є все необхідне.
– Ви дуже ласкаві.
