пароплавом по Дніпру, розмова із місцевими людьми, які не могли чітко визначити, хто похований на Чернечій горі, підсилили враження від подорожі Полтавщиною. Як же це може бути, що народ не знає свого Пророка, хіба ж цей люд зможе повстати проти тирана і гнобителя, якщо заклик до визволення не був почутий? Хто візьме на себе місію просвітити темний народ, довести до нього думку, висловлену генієм, і розпочне її втілення в життя? Поступово, наближаючись до Тарасової гори, студенти розуміли, що ніхто… крім них.
Студенти, що прагнули серйозної громадсько-політичної роботи, потрапивши на Чернечу гору, відчули в собі сили для рішучого кроку. Як згадував І. Липа: «…Щось дуже давнє заворушилося, виплило з глибокої душі те, що таїлося досі там, десь-десь на самісінькому споді її…» Тому на могилі Генія вони виголосили обітницю: до кінця життя сумлінно і безкомпромісно працювати на користь українського народу і втілювати в життя заповіти Великого Кобзаря. Так з’явилася таємна організація «Братерство Тарасівців».
З 1891 року Наддніпрянщина, яка була залякана і загнана царською дубиною в межі вузького культурництва, породила рух, що чітко окреслював свою політичну мету, – свободу для українського народу. На той час важко було уявити цю свободу в формі самостійної держави (хоча цю ідею вже було обґрунтовано Ю. Бачинським), тож свобода народу могла проявитися і в автономії з іншими народами імперії, і в рівноправ’ї культури та матеріального становища. Але на початковому етапі руху за звільнення тарасівці бачили просвітницьку діяльність, задля чого створювали бібліотеки й намагалися друкувати україномовну літературу.
Виходячи із назви, місця основания та основного програмного документа товариства – «Profession de foi молодих українців», його члени бачили в Т. Шевченкові провісника нової держави. Тому заповіти Кобзаря, зокрема «і мене… не забудьте пом’янути», І. Липа сприймав як особливо важливе завдання. Студентська молодь разом із старими громадівцями-українофілами щороку з великим розмахом святкували роковини Кобзаря. Як згадував І. Липа в листі до М. Грінченко, підготовка до цієї дати починалася майже одразу після завершення різдвяних свят. Вже з 90-х років ХІХ століття І. Липа помітив значну відмінність між святкуванням цієї дати серед «старих» українофілів та частини молоді: одні вшановували поета, славного предка, а інші намагалися поширювати його ідеї, вбачаючи у роковинах підґрунтя для майбутнього визволення українців з-під колоніального гніту. Виходячи з цієї точки зору, І. Липа підготував і прочитав на святкуванні річниці Кобзаря 1892 року реферат під назвою «Харківський національний рух».
І. Липа став одним із основних натхненників тарасівців або молодих українців, як себе ще називали братчики. Він очолював харківський осередок, який був першим з-поміж тих, які виникли пізніше в Києві, Чернігові, Катеринославі та Одесі. Також він став одним із авторів програми тарасівців «Profession de foi молодих українців», в якій вперше
