й розмір, вводячи їх в органічне підпорядкування загальним цілям організму, які не завше покриваються з партикулярними забаганками окремих органів чи частин. Творець охоплює масу загальною організуючою думкою (Отчизна, Бог, віра, земля, слава тощо), надихує її боєвотворчим духом, своїм духом шляхетної раси.
Стриміти має та каста лише до загального добра, шукати за тим, що є добре для загалу, не за тим, що йому приємне. Бо маса – «є назагал задовірчива і більш уважає на вигляд і зовнішність, аніж на суть речі». Завдання її в суспільності – одне, правлячої касти – інше. Кожна на своїм місці. Думати, що з самих виборів маси може вийти добрий правитель, так само мудро, як думати, що з вибору може вийти добрий поет, боксер або лікар. Якраз так думала демократія.
«Всі заняття і становища в суспільності добрі, – пише Сковорода, – коли за них беруться по сродності». Занепад нашої країни спричинила деморалізація інтелігентської верстви або її нездатність, бо взялася вона за несродне собі діло, відкидаючи традицію основного на ієрархічнім принципі укладу. Без зрозуміння цього укладу ніколи не зрозуміємо ролі і значення провідної касти.
І політична мудрість, і біологія доводять, що життя – це боротьба за простір організмів і пород, що кожній істоті живій властивий нахил до розросту як в царстві рослинному, так і в тваринному й людському. Щоб перемогти в цій боротьбі, організм повинен мати власну відповідну до свого завдання форму, яку надає йому не матерія, а її творець. Цю форму може мати матерія лише завдяки перепровадженому цим творцем взаємному укладу частин організму. Кожний член організму є поділений на ряд окремих органів, частин, а кожна з них, як гайка в машині, як наприклад, маятник в годиннику, мусить займати відповідні для свого призначення, для своєї роботи в інтересах цілості, для своїх функцій – певне означене місце, розмір і форму. Коли проти цього закону ворохобляться поодинокі частини організму, претендуючи на невідповідну їх завданню форму, розмір або місце, організм гине, перестає функціонувати. Той, хто координує працю окремих частин, наказуючи загальному механізмові жити, функціонувати і вбиватися в силу, той носить ім’я майстра, в суспільнім житті – формотворця провідної касти.
«Майстри» в громадськім житті – це члени провідної верхівки. Майстер це той, хто «по природі майстер», той, хто до свого діла «створений». «Природа (в сенсі природного нахилу) – є перша всьому причина», вона є «та саморухлива пружина», яка пускає в біг механізм. Без «природи» – нема роботи. «Коли вовк грає на сопілці, ведмідь танцює, а кінь носить поноску – то не можна не сміятися. А коли вовк зробився чабаном (або, скажім, – вівця!), ведмідь ченцем, а кінь радником, то це не жарт, а біда», – каже Сковорода. Каменярі теж спричиняються до збудови храму, але не вони творці його; так само, як ні цегла, ні вапно, ні пісок, ні залізо. Церкву будує той, хто виносив у голові її план, симетрію, пропорції й розмір, «який всьому зв’язь і голова матеріалу». Без нього – а в суспільності без провідної касти – матерія лишиться мертвою купою, як витягнуті навм�
