Культурология. Дмитро Донцов
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Культурология - Дмитро Донцов страница 47
Ця культура селянська, культура хліборобського субстрату, її називає іспанець Ортега-і-Гассет – культурою андалузькою. «В Андалузії іспанській (так зрештою, як і в українській), – пише Ортега, – гордили войовниками та ідеалізували селюха. Косність андалузця це була форма й формула його культури. Проблема життя відкривається нам під двома постатями: коли хочемо дати життю максимум інтенсивності, то воно жадатиме від нас максимуму напруження чи виладування сил. Коли ж прямувати до «віта мініму», як цей андалузець, то тоді замість напружуватися, щоб жити, він живе, щоб не напружуватися. Це його ідеал, його культурний стиль, ідеал чисто вегетативний». Такий самий в ґрунті речі є ідеал і Куліша, який радить тікати «в левади, щоби нічого не бажати, тільки щоб жити, щоб мати просте чуття буття». Цей ідеал – ідеал рослинний. Рослина в протилежність до звіра не вдирається самочинно в життя, вона лише сприймає соки з коріння, а листям сонячну енергію. Для людини вегетативної, відпруженої культури – добре те, що ніжне й погідне, зле те, що шорстке й терпке. В цій культурі ідеалізована вегетативна підстава існування. Подібний поділ перепроваджує Шпенглер, ділячи людей на хижаків і травоїдів: перші нападають, уживаючи закони сили, другі тікають, переховуються або пересиджують. В нехоті людини рослинної культури до «номада» проглядає нехіть інертної матерії до «насильницьких» пальців різьбаря, який, не зважаючи на дрібні вигоди чи невигоди, ліпить з пасивної глини вимріяну прекрасну, гармонійну форму.
Цілий ряд ідеалізаторів вегетативного стилю життя видала наша «народолюбна» інтелігенція, яка стала в опозицію до культури старого Києва, литовсько-руської держави й подекуди гетьманщини. Попереду, очевидно,