немає ліпше,Бо немає ліпше,
Як у нашому Коші.
Тут гармат не чути,
Тут не свищуть кулі,
Тут безпечні ми усі!
Ой зацвила черемха
Ой зацвила черемха, зацвила ярим цвітом.
Там прощався та й стрілець січовий з білим світом. (2)
Там прощався та й стрілець січовий слізоньками,
Що немає кому прокопати йому ями. (2)
Нема кому труни тисової зготовити.
Буде тіло чорне гайвороння розносити. (2)
А черемха тую скаргу тиху зрозуміла,
Чисту душу стрільця січового пожаліла. (2)
Спи спокійно, стрільчику січовий, спи, мій сину.
Бо я тебе чесно поховаю як дитину. (2)
Рано-вранці прийшли за ним друзі поглядіти.
А за нічку стрільця січового вкрили квіти. (2)
Василь Бобинський
Український поет, журналіст, перекладач Василь Бобинський народився 11 березня 1898 р. в м. Кристинополі Львівського воєводства (нині Червоноград Львівської обл.). Його батько, залізничний сторож, прагнув дати освіту обдарованому синові, планував відіслати його на навчання до гімназії спершу у Львові, потім – у Відні. Бобинський досконало знав західноєвропейські літератури, повністю опанував французьку, німецьку, польську та російську мови та дав чимало поетичних перекладів з них.
1916 р. їде до Українських січових стрільців, складової частини австро-угорської армії, що під час революції стала зав’язком української армії в Галичині. Воює в рядах УСС до 1920 р. Невдовзі опиняється в Києві, де знайомиться з українськими поетами-модерністами, зокрема з Я.Савченком та Д.Загулом. Повернувшись 1921 р. до Львова, редагує разом із Ю.Шкрумеляком, Р. Купчинським і О.Бабієм модерністичний журнал «Митуса» (вийшло чотири числа). Захоплюється французькими поетами-модерністами. До речі, Бобинському належать найкращі переклади поезій А.Рембо.
1925 р. з’являється перший у радянській пресі вірш Бобинського «Стежка». У той час поет уже співпрацював з західноукраїнськими комуністами, почав редагувати їхній двотижневик «Світло». 1 травня 1926 р. поліція закриває журнал, а Бобинський опиняється на п’ять місяців у львівській тюрмі – тій самій, де сидів колись Іван Франко. Тут Бобинський пише поему «Смерть Франка».
З 1923 р. Бобинський редагує комуністичний літературно-громадський журнал «Вікна», залучивши до співробітництва в ньому С.Тудора, П.Козланюка, Я.Галана. Журнал цей був типовим витвором Бобинського, що сполучав літературно-мистецький модернізм і комуністичну ідеологію; завдяки останньому допускався також на радянську Україну.
У червні 1930 р. Бобинський, переслідуваний польською поліцією, переїжджає в УРСР – до Харкова, повний віри у свій новий шлях, в соціалізм і в його українське відродження в УРСР. Ця віра надавала тодішнім його поезіям самовпевненості й пристрасті.
Цей витончений інтелектуаліст, войовничий гуманіст,
