стрілець на війноньку
Їхав стрілець на війноньку,
Прощав свою дівчиноньку:
«Прощай, миленька, чорнобривенька,
Я йду в чужу сторононьку.
Прощай, миленька, чорнобривенька,
Я йду в чужу сторононьку.
Подай, дівчино, хустину,
Бо як у бою загину:
Накриють очі темної ночі,
Легше в могилі спочину.
Накриють очі темної ночі,
Легше в могилі спочину».
Лихії люди насилу
Взяли нещасную милу,
Там серед поля гнеться тополя
Та й на стрілецьку могилу.
Там серед поля гнеться тополя
Та й на стрілецьку могилу.
Йде січове військо
Йде січове військо
Та співає стиха:
Як поборем вороженьків —
Не буде в нас лиха.
Як поборем вороженьків —
Не буде в нас лиха.
Йде січове військо
В боротьбу криваву:
Як поборем вороженьків —
Добудемо славу.
Як поборем вороженьків —
Добудемо славу.
Йде січове військо
Пісня степом лине:
Як поборем вороженьків —
Слава не загине.
Як поборем вороженьків —
Слава не загине.
Накрила нічка
Накрила нічка, тай тихесенька,
Земленьку кругом, —
Лиш вітер мряки жене злегенька
Над сонним лугом.
І до любови накликає
Чарівниченько соловій,
А місяць срібний розтягає
Чарівну пряжу мрій.
Там при окопах на долині
Стоїть поручник молодий.
Йому щохвилі вилітає
Зітханнячко з грудей:
«Спи, дівчино, спи, кохана,
Злоті мрії-сни.
І про мене, голубонько,
Не забудь спімни».
А там у Львові музики грають,
Танець жваво йде.
Дівочі очі, як зорі сяють,
Любка всім вперед веде.
І усміхається чарівно,
І клонить голову на грудь.
А сотник просить, сотник молить:
«Кохана! Не забудь!»
Сіріє ранок, світла гаснуть,
Тяжіє сонна голова.
А сотник шепче ще до ушка
Прощальнії слова.
«Спи, дівчино, спи, кохана,
Злоті мрії-сни.
І про мене, голубонько,
Не забудь спімни».
Ударив гранат, як грім гримучий,
Землю розгорнув.
Збудив окопи і ліс дрімучий,
І ставок, що вже заснув.
Там при окопах на долині
Лежить поручник молодий.
Йому потічком випливає
Червона кров з грудей.
І знову стихло все довкола,
Ставок заснув,
