понту.
Кілька чоловік вийшли вперед. З юрби табірних почувся сміх, підструнчування. Вставив солоно-веселе слівце і підполковник. Це поступово розтоплювало недовіру, і більшість прибулих подалися вперед.
– А ви що ж, мішки-чували? – у голосі підполковника вчувалися жалісливі нотки. – Не знаєте, з чим їдять-жмакають кроксвордного звіра.
– Звідки нам знати, громадянине начальнику? Наша справа – землю орати та гній чистити. У кросвордному ділі ми без вини. Не водилися в нас кроквознавці.
Зона вибухнула реготом: сміялися старожили й новачки, посміхалася охорона й навіть собаки, здавалося, шкірилися від слів рудого хлопця з важкими порепаними кистями, які не встигли загоїтися ні в тюрмі, ні на етапі.
– Без вікон і без дверей, повна хата людей? Що за звір? Шість букв. – Підполковник підморгнув Рудому. – Думай-думай, гусачку лапчатий. Ну, подь суди, Рудий.
Рудий зніяковіло зам’явся, поглянув на товаришів, із якими здружився на етапі. Лише після лагідного запрошення він зробив крок до начальника табору.
– То що воно без дверей? Вари макітрою – дивись, каша буде, – непомітно підказав підполковник.
– Мобить, гарбуз, – Рудий озирнувся навкруги, додав сміливіше: – Взимку насіннячко на печі полускати – смакота!
– Бачиш, який молоток! Хоч цвяхи забивай. А бідкався. Мовляв, у кросворди не граєш, – жартівливо почав підполковник, потім мовив суворо, з металом у голосі і сталлю в очах: – І дивіться мені, безвинно-скривджені… Жити в зоні без дурників. Піймаю на брехні – на себе ремствуйте. А з кросвордами – всім працювати. Найпростіше й найдоступніше культурне дозвілля. Хоч пилкою махай, хоч ложкою – голова вільна. Метикуй, що до чого. Розвивай мозок і ні про що інше не думай. Через неробство всі порушення режиму. Для вас же стараюся.
Напруга поміж етапу спала. Почали посміхатися не лише ті, хто не чув нічого про кросворд, але й ті, хто вийшов уперед.
– А-а, знавці, повеселішали? – Підполковник уважно оглянув юрбу. – Зараз екзаменуватиму. Виступай, хто сміливіший.
Жоден не зрушив із місця. «Нікому не вір», – перша заповідь зека. Навчений життям, він чекає каверзи з будь-якого, найнесподіванішого приводу. Для чого затівається гра?
– Щоденна природна втрата – п’ять букв?
Новачки здивовано переглядалися, а старожили з Кроксфордом, як за командою, кидали погляди в бік вахти[5].
– Що молодці-молодці – слабо?! – Господар зони, посміхаючись, хитався на носках. На його обличчі – тужливе невдоволення педагога, що вперше зустрівся з нетямущими учнями, з якими доведеться працювати не один рік. – Згоден, запитання архіскладне. Єдине запитання, на якому навіть наш знавець згорів. Даю трохи легше. Запитання. Приймальний пристрій з антеною спрямованої дії. П’ятнадцять літер.
Етап принишк. Підполковник витримав паузу, потім сумно посміхнувся і оглянув усіх переможним поглядом.
– І
Вахта – прохідна табору (ред.).
