пульсу до 120 ударів на хвилину… тиск максимальний 220, мінімальний – 120. Температура – 38,2.
Четвер, 5 березня
…до ураження стовбурової частини мозку з розладом найважливіших функцій: почастішали явища періодичного т. зв. Чейн-Стоксова дихання… введення кисню… поступово дещо покращився стан і вранці 4 березня ступінь… протягом дня четвертого березня, знову поновилися тяжкі розлади дихання. У сечі виявлено білок і червоні кров’яні тільця при нормальній питомій вазі… Температура… до 38,6 (град.).
Минали не тижні і навіть не дні, а години, хвилини та секунди болючого розпачу для одних, а для когось – радощів.
П’ятниця, 6 березня 1953 р. Ціна 20 коп.
ВІД ЦЕНТРАЛЬНОГО КОМІТЕТУ
КОМУНІСТИЧНОЇ ПАРТІЇ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ,
РАДИ МІНІСТРІВ СОЮЗУ РСР
І ПРЕЗИДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ РСР
До всіх членів партії, до всіх трудящих Радянського Союзу. Дорогі товариші і друзі!.. що 5 березня о 9 год. 50 хв. вечора після тяжкої хвороби помер Голова… Секретар… СТАЛІН.
Перестало битися серце соратника і геніального продовжувача справи Леніна, мудрого вождя і вчителя Комуністичної партії і радянського народу – Йосифа Віссаріоновича Сталіна. Звістка про кончину… глибоким болем відгукнеться у серцях… У ці скорботні дні всі народи… ще тісніше об’єднаються… Безсмертне ім’я Сталіна назавжди буде жити в серцях радянського народу і всього прогресивного людства… Хай славиться велике, всепереможне вчення Маркса-Енгельса-Леніна-Сталіна!
Рада Міністрів Союзу РСР
Президія Верховної Ради Союзу РСР
У день смерті Сталіна життя, здавалося, припинилося не тільки в дитячих колоніях, а й у дорослих зонах. Робочі команди поверталися в табір після підневільної праці, а начальник табору підполковник на прізвисько Кроксфорд та замполіт Іванов ще не вирішили: повідомляти в’язням про трагедію або перечасувати. Почекати відповідний циркуляр згори. Доки мізкували, намагалися зв’язатися з управлінням, табірний телеграф, як зазвичай, спрацював безвідмовно.
Не встигли робочі команди минути вахту – табір загудів від неймовірної звістки. Довелося вмикати радіомережу. У зоні все змішалося. В’язні табунилися бригадами, бараками, про щось сперечалися, жестикулювали, але як тільки долинув знайомий густий заморожений голос, сіра маса у ватниках зрушила й завмерла біля репродуктора. Замполіт помітив, як зблід Кволий, закам’янів Булах із бригадою, не метушилися друзяки Профа. Сірі обличчя насторожено витягнулися, чимось стали схожими. Після слів «тяжкої хвороби помер» Кволий, разом з усіма видихнув «о-о-ой», приклав руку до серця, осів і розтягнувся на землі. Наче заснув. Через загальний гармидер майже ніхто не помітив, що мить тому людина про щось думала, мріяла, дихала, а після одного слова – ще одним життям на землі стало менше. Іван Іванович проводжав поглядом носилки. Не міг згадати прізвище Кволого, як і не знав: з горя чи з радощів зек відправився в інший світ.
