рубали голови не народу – королям, гноїли жінок і немовлят у в’язницях. І ми відзначилися. Без революцій. Рвали ніздрі. Четвертували. Саджали на палю. Царевич Дмитрій, княжна Тараканова – чи варто й далі перелічувати?!
– А як же його слова? – Арештант кивнув у бік фотографії, – про чекіста з холодною головою, гарячим серцем…
– …і з чистими руками, – уперше господар кабінету перебив співрозмовника. На худих вилицях здувалися й опадали жовенці.
– Не тільки красиві, але і правильні слова, – від полум’яного погляду кам’яного й водночас живого обличчя чекіста Іванову все більше ставало зле. Відчував себе, ніби на морозі, і вперше в житті зрозумів вислів «у грудях усе обірвалося», але зупинитися вже не міг. – Ув’язнювали, різали царевичів темні експлуататори. Ми ж – більшовики. Несемо людям свободу, світло, щастя.
– Та ви не тільки слідчий – філософ… Не чекав при вашому походженні. Хоча справжні філософи і поети – рідкість. Так, руки, як і душа чекіста, повинні бути чистими. Але лікар-хірург, рятуючи людину, користується не лише голкою! А з операційної виходить, самі розумієте… Не кожна людина, навіть лікар, може стати хірургом. А справжнім чекістом – і поготів…
– Згоден. Цілком згоден. Але це не стосується моєї справи. Чому я, слідчий, повинен виконувати чужу роботу? Хірург ріже, але не шиє чоботи…
– Ми дійшли згоди, що страта людини – протиприродне явище. Можливо, в майбутньому буде вважатися протиправним діянням. Можна виправити будь-яку помилку. Повторюю, будь-яку. Тільки відібраного життя навіть наймогутніша людина не поверне. Життя неоціненне й неповторне. І якщо ви, слідчий, підводячи людину до прірви, впевнені в її провині цілком і повністю – будьте люб’язні, виконайте вирок… Не перекладайте брудну роботу на інших. Якщо совість чиста – ви спатимете спокійно. Мисливець страждає?! Приємні сни бачить. А полювання – забава. Без полювання людина може жити. А скажених собак, лева-людоїда, самі розумієте, – іншого виходу немає…
Господар кабінету поглядав на годинник, стрімко крокуючи від стіни до стіни.
– Вибачте, Федоре Карловичу, не треба переконувати мене, що скажених собак завжди знищували. Я про кров. Велика і безвинна кров тривожить. Де і в чому виправдання? Скільки себе пам’ятаю – батько завжди повчав: «Усьому свій строк. А великі справи, як і влада, кров’ю повіряються…»
– Революції без крові не буває! – людина в довгій шинелі несподівано сіпнулася, обличчя спотворила гримаса, ніби голова губчека торкнувся рукою оголеного дроту під напругою, а коли знову заговорив, здавалося, переконував більше себе, ніж арештанта. – Добровільно ніхто й ніколи не віддавав владу, а багатство – особливо вабить. Жовтий диявол править світом споконвіку, править зараз і, на жаль, ще невідомо, скільки правитиме в майбутньому.
– Не віддають і править, – погоджуючись, кивнув Іванов і продовжив зболено. Запально. – Якщо і вчасно вирішили
