бо насправді гріх стався саме через її провину. Вона ж бо спокушала чоловіка. Пам’ятаєш слова з Біблії: «В печалі народжуватимеш ти дітей своїх». Цими словами Господь хотів сказати ось що: для жінки все, що пов’язане з дітьми, буде пов’язано з болем. Діти – це велика радість, але й великий біль. Така твоя доля Меґґі, і ти маєш із нею змиритися.
Вона цього не знала, але саме в такий спосіб отець Ральф надав би допомогу будь-кому зі своїх парафіянок, хоча й з меншою особистою зацікавленістю: лагідно, але дещо відсторонено, не асоціюючи себе з цією бідою. Можливо, простіше, з меншим пафосом, від чого його втіха та допомога були б тільки сильнішими. Він здавався вищим за ці життєві дрібниці, і від того вони самі здавалися неістотними та скороминущими. Отець Ральф робив це підсвідомо; жоден, хто приходив до нього за втіхою, не міг поскаржитися, що він поглянув на нього зверхньо та з погордою або ж звинуватив у слабкості. Багато священиків змушували своїх парафіян почуватися винуватими, ницими та нічого не вартими. Але не такий був отець Ральф. Він давав людям відчути, що і в нього є свої печалі та болючі проблеми, дивовижні печалі та малозрозумілі їм проблеми, однак від цього вони не ставали менш реальними. Сам він не знав – і ніхто не роз’яснив йому, – що левова частка його привабливості та харизми полягала не в самій його особистості, а в чомусь піднесеному, майже божественному, і водночас – такому людяному, що виходило з його душі.
Що ж стосувалося Меґґі, то він розмовляв із нею так само, як і Френк – як з рівною собі. Але він був старшим, мудрішим та освіченішим за Френка, і тому – набагато кращим повірником. А який чудовий був його голос із ледь помітним ірландським акцентом та округлою британською вимовою! Увесь страх та смуток, які так мучили Меґґі, немов рукою зняло. Однак вона була молода, допитлива, і тепер їй страшенно кортіло про все дізнатися, бо вона не переймалася химерною філософією тих, хто постійно скнів над питаннями не про власну сутність, а лише про власну видимість. Він був її другом, любовно випестуваним ідолом її серця, новим сонцем на її небосхилі.
– А чому не ви мали розповісти мені про це, отче? Чому ви сказали, що це слід було зробити матусі?
– Це тема, яку жінки тримають у межах свого кола. Говорити про свою чи чиюсь іншу менструацію в чоловічому товаристві не заведено. Про це говориться строго між жінками.
– А чому?
Він похитав головою і розсміявся.
– Чесно кажучи, я й сам не знаю чому. Мені навіть хочеться, щоб це було не так. Але можеш повірити мені на слово, що це саме так. Ніколи й нікому не кажи про це ані слова, окрім своєї матері. І не кажи їй, що ми про це з тобою говорили.
– Гаразд, отче, не скажу.
Виходить, бути дорослою жінкою та матір’ю – це до біса важко: скільки практичних міркувань потрібно тримати в голові!
– Меґґі, йди додому і скажи матері, що у тебе почалися крововиливи. Попроси її показати тобі, що в таких випадках треба робити.
– А
