що ти, трясця, говориш, пацан? Мені начхатоньки, що тобі обрізали цюцюрку під корінь. А моя – це набагато більше, ніж просто сцяльний шланг. Чорти його батька, давай п’ять. Гаррі ляпнув долонею об Тайронову, а Тайрон ляпнув у відповідь. Ну, пацан, будемо стояти тут цілу ніч і рахувати машини, чи, може, подамося туди, де щось діється? Чого питаєш? Ти ж знаєш, що я не вмію рахувать. О господи, пацан, та чого ж тебе не попустить, га? Думаєш, цю дурню розбодяжили веселильним газом? Та все одно, ходім туди, де є якесь життя. Що скажеш? Пупс, я за. Може, подамося через місто до моргу? Гей, а давай, сьогодні зміна Анхеля. У морзі завжди щось діється. Ну то ходу, пупс.
Гаррі Ґолдфарб і Тайрон С. Лав сіли на автобус, що їхав через усе місто. Гаррі сів був попереду, за водієм, але Тайрон ухопив його за руку, витягнув у прохід і потрусив ним, розкривши очі, як переляканий дядько Том, чи ти здурів? І він трусив Гаррі, зиркаючи на всі боки, хоч, щоб нас порішили? Хоч, щоб нас лінчували на ліхтарі? Геть розум розгубив? Гей, пацан, та не сердься. Чого ти? Чого я? Чого я – автобус сіпнувся і зупинився, вони врізалися в поруччя коло водія, і Тайрон рвонув назад і тепер зиркав на людей, що заходили в автобус, намагаючись затулитися плечем, – чого це я? Чи ти сказився? Тут південний Бронкс, я кажу південний, ПІВДЕННИЙ, доганяєш? Трясця. Ходімо, пацан. Вони обережно посунули далі по проходу, стукаючись об сидіння, пригинаючись і просуваючись далі, вибачте, вибачте. Пробач, друже… Інші пасажири й далі читали собі газети, балакали, дивились у вікно, вивчали рекламні плакати, роздивлялися вивіски, сякалися, протирали окуляри й дивились у простір перед собою, а Гаррі з Тайроном скрадалися повз них. Дійшовши до кінця салону, вони сіли й протяжно, голосно зітхнули. Гей, хазяїне Гаррі, а чого це ви сидите тутечки з нами, чорним народом? Ну, я скажу тобі, брате Тайроне, це тому, що глибоко в душі я вірю, що ми всі браття і що під цією білою шкірою б’ється таке саме чорне серце, як у тебе, ха-ха-ха-ха, давай лапу, і вони дали один одному п’ять. Чорд, пупс, ти не білий, ти просто блідий… пам’ятай, пупс, краса – то поверхня, але як хтось лихий, то вже аж до кісток, і вони знову дали один одному п’ять. Гаррі склав долоні підзорною трубою й глянув крізь неї на рекламки, що тяглися через увесь салон. Що ти, в біса, робиш? Тільки так і можна дивитися на рекламу, пацан. Тільки так можна роздивлятися дівок, щоб нічого не заважало. Гаррі знизив голос: не роби нічого наполовину, захищайся дезодорантом під обома пахвами. Чорд, чувак, мамцею присягаюся. Думаєш, я з тебе глузую, га? Спробуй сам. Це єдиний спосіб, кажу тобі. Стільки гарної реклами, а ти її ніколи не помічав. Гаррі провів очима по рекламних оголошеннях, ніби оглядав горизонт. О, глянь на ту. Ти її, певно, пропустив. Спить ночами чи гуляє – тільки гінеколог знає. Ги-ги, він заглядає в її щілину. Ага, ліз у щілину, сів на відмілину. Вони витягли ноги й продовжили репувати й дуркувати всю дорогу до моргу.
Вони зійшли з автобуса й трохи постояли на розі, поки автобус повільно не проревів повз них, а дизельні вихлопи не розвіялися. Вони
