і… і…
– І при своєму розумі, – каже вона хрипло спросоння. – «Кін Портер Стомп» туди ж. – Ця музика завжди нагадувала їй супровід до старих мультфільмів, у яких мишеня в білих рукавичках забігає в нірку і вибігає з неї із запаморочливою шаленою швидкістю.
Одного разу, коли батько танцював із нею під цю пісню, вона відчула якийсь твердий виступ. Щось у його штанах. Після того, коли він вмикав танцювальну музику, вона намагалась не потрапляти йому на очі.
– Досить, – каже вона все тим же хриплим голосом.
Вона говорить голосом ворона, тому що бачила його уві сні. Це достоту був ворон. Ворон Ґорґ.
– «Ґорґ» – означає «смерть», – каже вона, облизуючи суху верхню губу, навіть не помічаючи цього. Її язик висолопився ще далі й теплим вологим, у певному сенсі комфортним, кінчиком облизує ніздрі. – Там ґорґ – означає смерть. Там, у…
Потойбіччя – це слово, яке вона не хотіла б промовляти. Перш ніж закінчити свою думку, вона бачить на кухонному столі те, чого там раніше не було. Сплетену з лози коробку. З неї лунає голос, низький, сонний голос.
Вона відчуває напруження внизу живота, неначе її кишківник абсолютно порожній. Вона знає, як називається така коробка, – верша. Це риболовна верша. Зараз у Френч Лендінґу є Рибак. Поганий Рибак.
– Тай, – кличе вона, але, звісно, ніхто не відповідає.
У будинку немає нікого, окрім неї: Дейл на роботі, а Тай грається на вулиці – тим краще. Середина липня, серце літніх канікул, і Тай ганяє по місту, робить усе, як писали Рей Бредбері та Август Дерлет, що тільки можна, маючи в запасі нескінченний літній день. Але він не буде сам; Дейл поговорив із ним, щоб він тримався друзів, допоки не впіймають Рибака, щонайменше до тих пір, і те ж саме казала вона. Джуді не зовсім подобався син Векслерів (як і Мецгерів чи Реннікерів), але допоки вони разом, вони в безпеці. Тай, імовірно, не навчиться нічого хорошого цього літа, але принаймні…
– Принаймні він у безпеці, – каже вона хрипким голосом Ворона Ґорґа.
Але коробка, що з’явилася на кухонному столі в той час як вона задрімала, здається, хоче звести нанівець усю цю концепцію безпеки. Звідки вона взялася? І що це за біла річ зверху?
– Записка, – каже вона і підводиться.
Вона ступає на кілька кроків від крісла до стола, неначе досі спить. Записка – складений шматок паперу. На одній половині напис «Милій синьоокій Джуді». У коледжі в неї був хлопець, котрий так її називав. Вона просила його припинити, оскільки це її дратувало, через те що він забував (навмисне, як вона підозрювала): вона його покинула. І тепер знову це дурнувате прізвисько дражнило її.
Джуді відкручує кран над раковиною, не відриваючи очей від записки, наповнює водою долоні й п’є. Кілька крапель падає на напис «Милій синьоокій Джуді». Ім’я одразу розпливається. Написано чорнильною ручкою? Який антикваріат! Хто зараз пише чорнильними ручками?
Вона
