за Полею услід, спостерігає за нею ошелешено:
– Ти дурна? Куди? Ніч…
– На Майдан.
– Тобі мало?! Лежи й одужуй, прошу! Там таке коїться! На Банковій людей б’ють, на Бессарабській юрба Леніна повалити пнеться…
– І під КМДА… – Поля в курсі.
– І там! І тобі то треба?! От нащо?! Ти себе в дзеркало бачила?
– Може, мєнти злякаються! – Поля віднаходить молоток, намагається увіпхнути його у вже повний рюкзак.
– А молоток навіщо?
– Більше мене ніхто не вдарить! Хіба що одразу вб’є! – глухо відказує Поля, дивиться на Мар’яну – очі блищать, та Мар’яна бачить тільки лілове і яскраво-синє…
– Де твій газовий балончик, Мусько? – питає Поля. – Візьми, згодиться. Ти ж підеш зі мною?..
– Я ледь на ногах стою! Я з роботи! – Мар’яна вже не стримує роздратування. – Пахала до ночі, як проклята, бо, знаєш, Полю, краще власними справами займатися, а не по майданах бігати, якщо хочеш колись… хатку в Провансі купити!
– Ігор так і не об’явився, – видихає Поля, очі вже не тримають блиску, проливаються, змивають Мар’янине роздратування. Бідна Полька!
– Хотіла по міліцейських відділках його шукати, – Поля тремтить, вихлюпує: – Та як?! Я ж уся побита – раптом би затримали. Цілий день обдзвонювала мєнтів, питала, чи є серед затриманих Ігор Корнілов…
– Нема?
– Ніде…
– А мобільний?
– Поза зоною.
– А де живе, навчається? Ти, взагалі, хоч щось про нього знаєш?
– На архітектора вчиться. В університеті будівництва і архітектури.
– Там була?
– Субота…
– Дідько, субота… – Мар’яна ще намагається зупинити подругу. – А давай я у понеділок з роботи відпрошуся, удвох до університету сходимо, попитаємо. А сьогодні – лишайся вдома.
– Поїду на Майдан… Пошукаю. Може, хтось щось знає. Ти зі мною?
Хіба можна покинути Полю?! Мар’янина душа смикається, як лайно в ополонці.
– Хотинський тільки-но зателефонував… – бреше, радіє: і не брехня, майже правда! – Прямо в слухавку мені: «Жити без тебе не можу, Мар’яно!» Уявляєш? І сказав: «Приїду зараз».
– Тоді я сама…
Мар’яна хапає Полю за руку:
– Зачекай! Фотку Ігореву скинь мені. У мережі розміщу. Попитаю… Не може ж людина просто так зникнути. Відшукається! То тобі не з минулого пращура знайти.
…У занедбаному облупленому під’їзді Мар’яна зі щирим страхом обіймає Полю – тільки ж обережніше, молотка не виймай! – як стара баба, подумки хрестить подругу в рюкзак і спину.
Ніч забирає Полю, а Мар’яна ще довго тупцює на сходах першого поверху – все курить, курить, ніби вже надто ясно стало в мізках. Так ясно, що й усвідомлювати того не хочеться, а краще піддати хмар із тютюну, мрій, жадань… Щоби вже не відволікатися на паскудне життя, бо в ньому
