не чекала – вимелася з курильні, лишила Кривошиїху біля мертвого чоловіка. Не бачила, як баба лишила кисет біля чималої, повної скарбу скрині, як підв’язала білою хусткою відвисле підборіддя мерця, засунула за пазуху стару потріскану глиняну люльку й подибала геть.
Не до ворожки було всохлій Дорошисі – дочекатися не могла, поки сконає зрадливий чоловік, аби витрясти душу з його вірного Савка. При живому Дорошеві чіпати слугу не наважувалася, та цим осіннім ясним ранком спускалася до підземелля під маєтком – тремтіла від люті: Савко всі Яремові таємниці знає… Хай тільки спробує викобелюватися!
– Хвойду як звати?! – Вхопила сивовусого слугу за сорочку, смикала відчайдушно.
– Змилуйтеся, пані… Нічого не знаю, – бурмотів переляканий Савко. – Пан відклигають, ви в нього самі попитайте…
– З пана твого Господь Бог нині питатиме! А ти, підлий хлопе, мені всю правду викладеш: хто та хвойда, де її чоловік мій негідний ховав від ока людського та гніву Божого!
– Хазяїн… померли? – розридався Савко, до стіни прилип – від страхів сірий. Ох, не брехала Кривошиїха… Не стало пана – пані з Савка шкуру зніме.
– Здох! – прошипіла пані. – Не прийде на поміч.
Савко скрутився біля холодної кам’яної стіни – трусився, одне молов:
– Мати Божа, Святий Боже, спасіть і збережіть раба свого Савву.
Пані Станіслава плюнула Савкові поміж очі, веліла управителеві Струку хлопа до стіни прикувати – бити немилосердно без упину, поки вся правда з нього не полізе: ще до чоловікових похорон хотілося Дорошисі покінчити з клятою хвойдою, яка її перед усім повітом на посміховисько виставила. Та Савко мовчав. Уже приїхали протоієрей із Козельця, позбігався люд із Дорошівки пана обмити та до переходу в інший світ підготувати. Уже й сусідське панство з’їхалося зі своїми співчуттями манірними та порадами пустими покласти тіло небіжчика в льодовник і не ховати, поки Валеріан з Кіля не приїде, а Струкові так і не вдалося вичавити із Савка ані слова.
По обіді розлючена пані Станіслава влетіла в підземелля. Вихопила важкий батіг із рук ошелешеного управителя.
– Хто так б’є?! Ось як бити маєш! – верескнула люто.
Замахнулася, переперезала побитого Савка батогом – кривавий слід на спині.
– Хвойду як звати?! Де вона?! – била і била вже безвільного, непритомного.
– Милостива пані… – урешті наважився встрягти Струк. – Здається, підла тварюка… подохла…
Дорошиха віджбурнула батіг. Підійшла до недвижного Савка, одним пальцем припідняла повіко набряклого ока.
– Живий?..
– Не знайти вам їх… – прошепотів Савко кривавим ротом.
– Їх?! – вирячила очі Дорошівна, учепилася в Савка, та сивовусий і тут не схибив – віддав Богові душу прямо в хазяйчиних руках.
З неспокійним серцем Перпетуя дісталася маєтку під Катеринославом за тиждень. Усе біля віконця стояла – виглядала янгола
