трохи нагадував піт Стіва Кемпа після того, як вони кохались. Усе закінчилося короткою реплікою, що, оскільки чудовиськ не існує, Теду слід викинути з голови цю маячню, міцніше обійняти ведмедика і йти спати.
Чи то Вік бачив глибше, чи мав кращу пам’ять, та він пригадував двері шафи, які в темряві ставали схожими на перекривлений рот божевільного, місце, з якого часом долинало дивне шарудіння, місце, де розвішані речі іноді нагадували повішених людей. У голові зринали невиразні спогади про тіні, які вуличні ліхтарі іноді відкидають на стіни у безкінечні чотири години після настання нового дня, і про скрипучі звуки, котрі може видавати, просідаючи, будинок, а може, – це тільки можливість, – істота, що підкрадається.
Його відповіддю був «антимонстрівський катехизм», або ж, якщо вам чотири роки і ви не тямите в семантиці, просто слова проти чудовиськ. Хай там як, вони не були нічим іншим, ніж просто примітивне заклинання, щоб утримати зло якнайдалі від себе. Він придумав їх одного дня за обідом і, на полегшення й прикрість Донни, вони діяли, у той час як її власні зусилля – психологічні методи, тренінг для хороших батьків і, врешті-решт, сліпа дисципліна – не принесли жодних результатів. Вік, як благословіння, промовляв їх щовечора над ліжком Теда, коли той лежав голий у задушливій темряві, вкритий самим лише простирадлом.
– Гадаєш, у перспективі це піде йому на користь? – спитала Донна. У її голосі чулися захват і роздратування водночас. Розмова відбулася в середині травня, коли напруга між ними досягла апогею.
– Люди реклами не думають про перспективу, – відповів Вік. – Для нас важливий результат тут і зараз, а я добре роблю свою роботу.
– Нікому буде говорити слова проти чудовиськ, це погано, це дуже погано, – говорив Тед, зі зніяковінням і огидою витираючи сльози зі щік.
– Послухай, – мовив Вік, – вони записані. І ось як я можу кожного вечора повторювати ті слова. Я надрукую їх і повішу в тебе на стіні, мама читатиме їх тобі, поки мене не буде.
– А ти це зробиш?
– Аякже. Я ж сказав.
– А ти не забудеш?
– Нізащо. Я зроблю це сьогодні ж.
Тед поклав руку татові на плечі, і Вік міцно пригорнув його до себе.
Тієї ж ночі, коли Тед заснув, Вік тихо зайшов до його кімнати і кнопкою прикріпив до стіни аркуш. Він повісив його зразу ж над «Чудо-календарем», щоб Тед неодмінно помітив. На аркуші великими друкованими літерами було написано:
Чудовиська, тримайтеся подалі від цієї кімнати!
Вам тут робити нічого.
Ідіть геть від ліжка Теда!
Ви туди не влізете.
Не ховайтесь у Тедовій шафі!
Вам там буде тісно.
Ідіть геть від вікна Теда!
Вам там ні за що вхопитися.
Перевертні, вампіри і всілякі кусючки!
Вам
