початком Великої північної війни 1700–1721 років гетьман Іван Мазепа, ввівши за наказом Петра І козацькі війська на Правобережжя, де-факто поширив свій вплив на значні терени правобережної Київщини та Волині й виношував плани привести у відповідність із фактичним станом речей і юридичний бік справи. Утім, політичний інтерес Петра І стосовно втримання при владі в Речі Посполитій свого союзника короля Августа ІІ Саксонського перекреслював ці плани. А вже помилки й поразки царя в стосунках з Оттоманською Портою, що під час Прутського походу для нього особисто ледь не закінчились трагічно, обумовили появу російсько-польської угоди, внаслідок якої упродовж 1712–1714 років частину правобережного козацтва було переселено на землі Лівобережного Гетьманату, а козацькі полки на Правобережжі – остаточно ліквідовано.
Тим часом на Лівобережжі в останній чверті XVІІ ст. остаточно визначилися кордони Гетьманату та викристалізувався його територіально-адміністративний поділ, що залишався практично незмінним до моменту її повної ліквідації урядом Катерини ІІ. Певних змін території полків зазнали після зруйнування російськими військами Запорозької Січі 1709 р. та передачі земель, що перед тим належали січовому товариству, сусіднім полкам Гетьманату; зворотними процесами, пов’язаними з відродженням Нової Запорозької Січі на р. Підпільній; створенням російською владою у 50–60-х роках XVІІІ ст. на українських землях адміністративних одиниць військових поселенців – «Нова Сербія».
Адміністративні зміни в полковому устрої: масштаби, логіка, наслідки
Від початків існування полково-сотенного поділу полки виглядали доволі нерівномірно як за площею, так і за кількістю козаків і посполитих, які на цій території мешкали.
Так, скажімо, «старі» полки – Чигиринський, Черкаський, Канівський, Корсунський та Білоцерківський – охоплювали 2–3 тис. км2, натомість полки, що постали в роки революції, були значно більшими. Наприклад: Київський полк обіймав площу 20 тис. км2, а Ніжинський – аж понад 30 тис. км2. Так само і стосовно кількості населення: якщо до компуту (чисельний стан, або інакше – поіменні реєстри козацького війська – В. Г.) Чернігівського полку в 1649 р. було записано 997 козаків, а Ніжинського – 991, то Корсунський полк об’єднував у своїх лавах аж 3472 реєстровців, а Чигиринський – 3222[28].
З часом адміністративно-військова структура зазнавала змін: одні полки існували короткий час, інші – то зникали, то знову з’являлись. Зокрема, після 1649 р. було організовано Паволоцький полк, з Ніжинського полку виділився Стародубський, а на прикордонні Гетьманату постали Турово-Пінський, Подільський (називався також Могилевський чи Придністрянський), Волинський і Білоруський (інша назва Чауський) полки. Загалом у перші десятиліття існування Гетьманату кількість полків коливалась у межах від 20-ти, за інформацією одних джерел, до 35-ти, згідно з іншими (називали також показники і в 30, 27, 22 тощо)
