одчеписа».[252]
«Вітьор» викачували на яйце, спалювали освяченим прядивом із льону, подекуди підкурювали хворого дев’ятьма хрестиками з освяченого троєцького маю (лепехи чи клена). Водночас нерідко використовували й безпосередньо те, чим крутив вихор. Зокрема, хворого підкурювали, почергово спалюючи дев’ять хрестиків зі «сміттячка» – соломи чи сіна, знайдених на місці крутіжу: «Вітьор палиця тим, шо ото як крутило, і тако хрестиком поклало».[253] Іноді ж просто підкурювали цією «соломкою»:
– «Буває, товітер. Вітер як дує, і він крутит там тим – нутам солома, сіно, шось такево. Тим так крутит, і тото хто ввидит, то ся старає потому того взятó. Шо то помічне. Шось заболіє людина – курят його, підкурюют. То воно дає ради від злого».[254]
– «То так, як в той вихор стати, то воно ніби так ге, шо паралізує. То так вірили. Ту солому, шо то воно крутило, то хапали, і потому курили ту людину, шо захворіла, і воно легше бýло».[255]
Варто також зауважити, що з того, чим крутив вихор, «знахурі» могли робити «перапій», чи «даннє», яке дають комусь із горілкою «на смерть»: «Вихор – то чорт крутит. Тамо во береза така вісокая… Вийшла є весною… вийшла весною, і стою. Ну, ше нічо’ не садили, аж то шумит-шумит – і тако до менé, як до колодяза, так згори крутит-крутит-крутит, і є хреста – раз, на себé, і воно – назад-назад, і знов пушло на березу. То діявол. Кажут тако: вітром як сіно чорт крутит, знимає вгору, берут тоє сіно, спалюют, спалюют і тогó… і так як ти є на свадьбі, і є тобі незамєтно дам в стакан того попелу, ну, то вже й тебе покрутит. Вже гет і в’єжут, і шо хоч роблят. Так говорили люди. Парапíй, казали. Парапій з тогó попелу робиться».[256]
Проявом чорта також вважають буревій. Повсюди в Україні його пов’язують і з повішениками, однак з огляду на те, що їхні душі відходять до «нечистого», такий зв’язок є виправданим. Зокрема, коли зривається вітровій, буря, кажуть, що це хтось повісився або ж що «вішальник дме» чи «диявол десь тікає».
Бурю, як і вихор, можуть ототожнювати з «чортівським весіллям»: «Ето мушчини расказивалі. Зайшли вони на ночь, ходилі у ліс, у дрова, да ночєваті осталíся на квартірі у єйо [відьми], а она каже: «Будете саміє, а я поєду на весіллє». А то они таке весіллє робилі. О, а тоди ж були… Була така бура, тож такє покачєло, хороми покачєло, порвало ліс, усє – то ето вона з такім весильїчком ішла. Вони злякаліся, як она казала: «На весиллє пийдемо». Да они повтікали з єтих. [Коли буря, ] змеї женяца, лихиє, чєрті. Змей і чорт – то ж одно».[257]
У багатьох бувальщинах та оповідках характерним сюжетним елементом є зникнення чорта в супроводі буревію: «Ішли хлопци у це ж, у Параніно. Туди я не знаю, скільки кілометров – восєм чи дєвять. А це ж треба самім, у нас нема таких лєсов, а тільки лєсопосадкі такіє. Ідуть, так повернули, – тіпа зрєзать через посадку, – аж стоїть дєд. Такий чоловєк: «Хлопци, дайте закурить». На. Дали йому закурить. Пошли. Да, каже, ми як прошли його
Зап. 12.07.1997 у с. Жубровичі Олевського р-ну Житомирської обл. від Савко Ганни Іванівни, 1925 р. н., уродженки с. Білокоровичі цього ж р-ну.
Зап. 13.07.2004 у с. Осівці Камінь-Каширського р-ну Волинської обл. від Мельчук Марії Адамівни, 1927 р. н., уродженки с. Раків Ліс цього ж р-ну.
Зап. 25.09.2003 у с. Соснівка Старосамбірського р-ну Львівської обл. від Кривуця Федя Михайловича, 1925 р. н.
Зап. 25.09.2003 у с. Великосілля Старосамбірського р-ну Львівської обл. від Боберської Анастасії Дмитрівни, 1933 р. н.
Зап. 27.07.2015 у с. Бірки Любешівського р-ну Волинської обл. від Томашук Агафії Фоківни, 1937 р. н.
Народная демонология Полесья. – Т. 1. – С. 101.
