шо треба нагадатися, в який день був Святий вечір і в який Різдво, і як нагадаєш, то блудник зараз відходить».[180]
На Березнівщині, заблукавши, промовляли великоднє христосування: «І мене той блуд брав. Пуд селом. (Сміється. – В. Г.) Заблудиласа. Брала ягоди, брала, вішла на цю осю трасу, і вішла – людочки, шо сьо за траса? Куда се я війшла? Не знаю… [Він бере] на перехресних дорогáх. Але як заблудиса, то кажуть, треба казать: «Христос воскрес! Христос воскрес! Христос воскрес!» Да. Якшо дерево виверняне. З корєннєм. Через ту деревинý не треба переступати, бо мона заблудити. Або знов – позд єю… нагнуцця да позад єю пройти – буде голова болєть».[181]
Дієвим способом було одягання вбрання навиворіт:
– «Як заблудила, то треба з себе одежу скидати і навівороть убирати, аби прийти до пам’яти. Таке казали, шо як блуд узєв сі, то треба обернути навівороть і спам’ятаєсь сі».[182]
– «Ну та каже: «Боже, аби я відси якось з цего лісу вийшов», – молиться собі три рази «Отче наш», і сорочку вивертає, і штани навіть вивернув, аби від мене нечиста сила сі відвернула, аби сі злий дух відвернув».[183]
– «Треба повернути другим стóроном шапку чи хустку, і тоді вийдеш. Чи косу в руки, чи ножа взєти, бо то причащаєцця нечистоє. Воно водить все».[184] Подекуди надягали взуття на іншу ногу: «Попуд вíворотом не мона йти.
Ну, таке є дерево таке, нахиляне, то кажуть, тудою не йти, бо б’деш блудить в лєси. Ми колись заблудилиса були самиє, пошли в лєс, – дощ паде, гримить, а ше тако – ха-ха, ха-ха, – як додому йти – то всьо, не знаємо… І ми пошли туда. Я бачу, шо сьо вже батьков лєс кончаєца, сьо вже Тинéнське. Кажу: «Девчата, не туда йдем». Вернулиса. Йдем назад – не можемо. Давай – Ростікова та сестра, Мар’я – давай менять. Таково поменяла чоботи на ту ногу, тако переменяли. Давай ходить, ходить – якось вийшли із того лєса. От-то наробіла. Дощ падав, да так…»[185]
Допомагала від блуду зав’язана на руці червона нитка: «Як в лісі, то треба галузку з ліщини вирвати і сорочку собі вивернути. А ще можна нитку на руці мати червону».[186]
Рекомендувалося також трохи посидіти на місці або поглянути назад себе проміж ніг: «[Як заблудив] між ноги подивитися разів три-штири, от, нагнутись і подивитися, сісти посидіти трохи, води напитися, якщо вона єсть».[187]
Була й низка інших способів, як-от вилаяти «нечисту силу», «попісяти в пущі», обкрутитися тричі на правий бік, перевернутися назад головою через знайдену на місці соломину та ін. З облудливого становища міг вивести й випадковий зустрічний, коли питав, куди це йде та людина.
Загалом бувальщини про «блуд» у традиційних селах можна почути чи не від кожного:
– «От тут в нас в селі, в лісі, Бог його знає, шо воно там. Ото раз пасли ми корови, а потім ше було, шо дрова я несла – так от з тими коровами, і з дровами ходила я по всьому лісі і не могла ніяк сюди додому дійти. Малини збирала так само,
Зап. Л. Оніщук 21.07.2008 у с. Саджава Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл. від Соловей Марії Петрівни, 1939 р. н.
Зап. 01.09.2013 у с. Михалин Березнівського р-ну Рівненської обл. від Пилипаки Катерини Пилипівни, 1938 р. н.
Зап. 10.07.2015 у с. Семаківці Городенківського р-ну Івано-Франківської обл. від Ковальської Катерини Ільківни, 1924 р. н.
Зап. Л. Оніщук 16.07.2008 у с. Глибівка Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл. від Гоголя Івана Миколайовича, 1939 р. н.
Зап. 27.07.2015 у с. Великий Курінь Любешівського р-ну Волинської обл. від Шмаль Галини Никонівни, 1942 р. н., уродженки с. Ворокомле Камінь-Каширського р-ну Волинської обл.
Зап. 27.07.2013 у с. Бронне Березнівського р-ну Рівненської обл. від Кобар Ольги Григорівни, 1947 р. н.
Зап. Л. Оніщук 17.07.2008 у с. Лесівка Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл. від Костишина Олексія Дмитровича, 1953 р. н.
Зап. 26.07.2015 у с. Дольськ Любешівського р-ну Волинської обл. від Комзюка Платона Олексійовича, 1935 р. н.
