Українська міфологія. Володимир Галайчук

      Ще один спосіб вбезпечення від вихору – сплюнути й наставити в його бік дулю:

      – «Казали, сплюнути треба на бік. Мені такого не було ще. Але ж часом є, що схопиця такою бурою».[237]

      – «Вíхор. Ну шо робили? Дулі давали да плювали, да шоб його дальше одвернуло, да й і все. Кажуть, шоб нічого не вівернуло».[238]

      Натомість дехто вважає, що так можна тільки роздражнити чорта:

      – «Треба кинути чим-небудь. Плюнути не мона, кажуть, то може зробити зло».[239]

      – «Як вихор іде, то або присяд, або мовчи і зовсєм не обзивайс. А колись, кажет, тоже якийсь дядько, то дулю дав, як вихор, то тоже, кажут, як схопило, як перло, то не знав, де впаде».[240]

      – «Од вихру подкурували чортополохом. Він, як обично, на голому місци крутить. Не дай бог дулю йому скрутити чи плюнути! Стрáшне діло! Перехрестис, да впади ницьма, да й лежи. Сусід дулю скрутив, то його з копицою перенеслó метрів двадцать через канаву. То чорт крутить, кажуть, з весіллєм уже їде своїм, кажуть. Ножом кидати не можна, бо може обернутиса».[241]

      – «Дулю не можна йому показувати і плювати не можна, бо покотить. То нечиста сила».[242]

      – «Вихрéнник крутить, кажуть. То Сатана. Як завіє, то скалічити може чоловіка вітьор. Задавить, як дулю показати».[243]

      Один зі способів протидії вихору – кинути всередину нього чимось піднятим із землі чи взятим із себе (так само кидали щось і на могилу самогубців чи душам неохрещених немовлят):

      – «То перехреститься, і молиться, і туди грудку пальне, в той вихор».[244]

      – «Вихор [в нас] не казали. Чортова жилка крутит […] Єслі він крутит, ту дорогу, шо він вот ішов, перекрутив, тре’ перекинути: чи травкаю, чи піском сипнýти – то воно ничо’ не буде шкодити. А єслі ти ничо’ не сипнýв, ничо’ не кинув, і ломачки не перекинув, – можé параліч бути, можé тобі мучити хвороба – таке, шо треба буде до людий їхати. Там ничо’ не тре’ приказувати, но тилько перекинути пісочком і три рази шоб перехрестився і перекинув голля».[245]

      – «Кажут, шо то як круте, треба з себе яку нитку урвати й кинути на той вихор, аби не підвіяв. То, кажут, той, моци би не мав, круте».[246]

      Подекуди кинути годилося або «від себе», навідліг, або позад себе:

      – «Шось-небудь візьміте в руки і ’дкиньте ’д себé, шоб тудою ни переходив нихто, бо перейти – людину крутит».[247]

      – «Як побачиш щось таке крутиться, то нагнися і ззаду шось перекинь».[248] Водночас вважали, що кидати у вихор одяг чи взуття не варто:

      – «Вóхор як йде, то треба осторонятися, перехреститися або дулю дати йому. Шобне на тебе, бо ж може скалічити людину. Хтось кинув чикашкета, чи шапку туди, то покрутило і йому голову скрутило, і крутило в голові йому, – воно ж крутить».[249]

      – «Як вихор – то минайте, бо то його місце.

Скачать книгу