rel="nofollow" href="#n_155" type="note">[155]
Трапляються в українців і сюжети, де чорт нагадує західнослов’янського духа-збагачувача, відомого як змій – Dobřinský, kobołt тощо: «То в нас баба, була в гостя́х там у дóчки, та й йде лісом. «Е-е-ей!» – шось заводіца таке, плаче, наче дитина. Дощ іде. Вона придивилася – таке шось, наче дитина, під сосною седіть. Та вона взяла його да до себе, до грудей тако взяла. Думає: «Ох, це ж хтось покінув якусь детіну». Як вона подівілас – шо це таке – якась шерсть, якісь копитá, пазюрí… Ну в неї там був плащ – дощ іде, то вона його пожаліла, обернула, пригріла да знов там оставила під сосною. А це, оказваєця, якесь чортеня було. Да мале, да скóгліло – дощ намок його. З тих пір, як вона пришла додому, то в них началó все вестóся в хазяйстві. Нічо’ не загинуло вже… начало прибавляцця. Значит, оказваєця: треба Богу вірити, але й чорту вреда не робіть, чорту допомогти. То якшо з тимі чортамі подружишся, то й вони тобі…»[156]
Ототожнюють або принаймні пов’язують із чортом так званого інклюза: «Інклюз – то тей, щез би, – то кожде інакше називало. То такий чортик. Каже, підкине гроші, та й ти йшов та й найшов. Та й вже має гроші, а має. А потому кажут до него: «То шо це такі гроші то?» А жінка каже до него: «Візьми іди віднеси там, де ти взєв». Він пішов взєв… – не стало нічого в него. Взєв поклав на місце, там, де він взєв, – всьо – не стало нічого в него. То інклюз – то гроші той, щез би, підкидав».[157]
Сьогодні, констатуючи занепад віри в Бога, нерідко стверджують:
– «Тепер воно кудою хоче, тудою й ходіть, а тоди только по уліци. Шо ж – воно посвящонноє [раніше було]. Поп свєтів, і водою свящонною полівав, покропляв, і Богу молівса. А тепер уже вон (диявол – В. Г.) має вскрозь».[158]
– «Сьогодня шо – сьо стариє так люди кажуть, і воно, мабуть, і правда: тепер завладєв нечистий народом і землєю. Бачте, все стало такево… Тепера, бачте, шо зробилос, – тепер п’ють гарелку сильно».[159]
Так само, дивуючись новочасній моді та звичаям, старші люди зазначають, що колись за вбранням і поведінкою одразу можна було спостерегти, де хто, а тепер чорт вільно може йти поруч, а ти гадатимеш, що так і треба.
Уявлення про чорта продовжують посідати важливе місце в демонологічній палітрі українців. Донині, наприклад, з вірою в «нечисту силу» пов’язана низка побутових заборон. У хаті й у себе у дворі забороняли свистіти («Шоб чорти не велися, не множилися. Ну, то, кажуть, шо кличеш нечисту силу, рогатих кличеш»[160]), сидіти й «колисати» ногами («Кажут, шо чорта колишеш»[161]). Попри місцевий колорит, уявлення українців про чорта мають виразні загальнонаціональні риси, а подекуди суголосні з уявленнями інших слов’ян.
Блуд
Як і в усіх слов’ян, з чортом українці пов’язують уявлення про так званий блуд. Часто кажуть, що людину «водить», маючи на увазі, що її дурить «нечиста сила», або ж чорт: «Водит. От, ідеш у те село, а попадеш в друге. Або в речку заведе».
Зап. 20.08.2004 у с. Копище Олевського р-ну Житомирської обл. від Бондарчука Івана Даниловича, 1921 р. н.
Зап. 14.07.2015 у с. Поточище Городенківського р-ну Івано-Франківської обл. від Семенюк Катерини Михайлівни, 1919 р. н.
Зап. 15.07.1997 у с. Рудня Комсомольська Олевського р-ну Житомирської обл. від Сая Василя Олексійовича, 1933 р. н.
Зап. 27.07.2013 у с. Бронне Березнівського р-ну Рівненської обл. від Чміль Ярини Іванівни, 1935 р. н.
Зап. Андрія Зюбровського 17.07.2006 у с. Великі Бережці Кременецького р-ну Тернопільської обл. від Пальчевського Олекси Власовича, 1932 р. н.
Зап. А. Зюбровський 17.07.2006 у с. Великі Бережці Кременецького р-ну Тернопільської обл. від Пальчевського Олекси Власовича, 1932 р. н.
