люди: як сонечко зайде, то свистати не можна. Да. І сонечко зайде, то не мона й смíття виносити, і так кажуть. Бо, кажуть, свою долю винесеш. От лихий – кажуть. То вже, каже, лихий, то вже недобрий, да. Ото таке, то гето вже я чула. Найліпша помощ – при собі завше май Бога: де ни йдеш, тре’ хреститися».[104]
– «А хто знає, який він. Він може бути всілякий. От жінка їхала з Городници, била олій. Бýла олійниці в нас в другім селі, то п’єть кілóметрів до Городниці. Била олій, відти їхала додому – а якес ягнєтко бігає по дорозі. Змерзло, та й все коло них, коло санóй. А то зима. Вона каже: «Та йой, шкодá, те ягнєтко замерзає». Та й узє́ли на сани. Взєли на сани… йой, бíднєтко, як воно змерзло… Та й доїхали до села, крайна хата… доїхали до села та й каже: «Йой, бідний баранчик, був би замерз…» А когут запіяв, він скочив та й покрививсі, каже: «Бідний баланцик, бідний баланцик!» – та й пішо-ов баранчик».[105]
– «Іде вон у картузє. Сам йшов. Той мужчина. Василь його звать. От. Вон іде, а воно з самого того, лежить. А вон: «Кицєнька, кицєнька…» Чорненький кицєнька. Як на ту сторону йде – до на ту сторону вон бежить. Цей – на цю сторону, тоже вон бежить… Оце все: «Киця-киця-киця-киця…» Дойшов оце до нас, де ми живем, чуть не до нас: «А! Ти, говнюк! Не даєш мені?!» – да за картуза, да хоп: хотів вон його накрить да зловить. Коли придивляєця – аж купка коров’ячого, говня́ків. Отаке».[106]
– «Десь вночи ходили, та один казав, шо взєв якогось чорного котика на руки та й каже: «Так змерз, бідний котик, бідний». А він з-під плечє каже: «Ой біднийбідний», – той котик йому відказав. То він так сі був перепудив, шо ну…»[107]
– «Каже: йду – то кот бежить. С кота – заєц. Війшов наперед, сів собє й дівіца на менé. Каже, вже коси сталі дубом… Мєсяшно… Каже, до хати вєк собаки бєжать до менé, а сьо й собаки не бежать. Ка’, глядить – то так як свіня. Потом копіца сена сунеца. Вже так злякавс. Ка’, пока прийшов до хати, і собаки – шоб которий гавкнув».[108]
Окрему групу оповідок становлять ті, у яких чорт у тій чи тій подобі налягає людині на плечі або надміру обтяжує своєю вагою воза. У таких випадках «нечиста сила» відступалася лише після того, як хтось здогадувався зробити хреста чи помолитися. Доволі часто наприкінці чорт промовляє: «Здогадався!» – і зникає з демонічним реготом:
– «Їде чоловік у базар. Лежит баран, хороший баран, здоровий, центнерув два. Ну, чого ж цього барана не взяти? Може, хто їхав в базар да загубив… Як вони поклали на воз – до цей воз ломитсє, і коні мокрії – не мона везти. А то та лякаха, ти понємаєш? От вуни проєхали трохи. Уже коні мокрії, да й тії люди мокрії – полякалисі – не мона ж везти того барана. Давай уже вони ж його скидать – не мона. А то та лякаха сєла, от. Там сидєла й баба, шо ж той бабі робить? Та баба взяла таку соломинку, да зробила хрестика, да тому вже барану да тако под носа тако, а вон як зарегоче: «Га-га-га-га-га! Догадаласи, баба, – знала б ти барана, шоб ти кілометр ше проїхало!» Задушив би. Така лякаха, або нечиста сила. У барана лякаха залізла».
Зап. 25.07.2015 у с. Угриничі Любешівського р-ну Волинської обл. від Лукашевич Євгенії Миколаївни, 1938 р. н.
Зап. 14.07.2015 у с. Поточище Городенківського р-ну Івано-Франківської обл. від Семенюк Катерини Михайлівни, 1919 р. н.
Зап. 19.08.1998 у с. Феневичі Іванківського р-ну Київської обл. від Томиненко Варвари Пилипівни, 1926 р. н.
Зап. 18.07.2008 у с. Богрівка Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл. від Данилюк Василини Михайлівни, 1943 р. н.
Зап. 19.07.1997 у с. Свині Рокитнівського р-ну Рівненської обл. від Довгаль Віри Федосіївни, 1930 р. н.
