я хотіла залишити своє дослідження сорому. Надзвичайно важко присвячувати свою професійну діяльність вивченню предмета, який викликає в людей відразу. Кілька разів я буквально піднімала руки вгору і говорила: «Я здаюся. Це надто складно. Існує стільки крутих тем для дослідження. З мене досить!» Я не обирала сором і страх як теми для дослідження; це дослідження само обрало мене.
Тепер я розумію чому. Це була тема, яку я мусила опрацювати – професійно й особисто, – аби підготуватися до дослідження щиросердності. Ми можемо розмовляти про сміливість, кохання і співчуття, аж поки не звучатимемо, як збірка текстів для вітальних листівок, але доки ми не запрагнемо чесно поговорити про перешкоди, які заважають нам зробити ці якості частиною щоденного життя, ми ніколи не змінимося. Ніколи.
Сміливість – це звучить чудово. Але ми повинні говорити про те, чого нам коштує позбутися залежності від думки інших, і як це лякає більшість із нас. Співчуття – це те, чого ми всі жадаємо. Але чи готові ми прийняти те, що встановлення особистих кордонів і вміння говорити «ні» – це невід’ємні складові співчуття? Чи готові ми сказати «ні», навіть якщо когось це розчарує? Душевна близькість із людьми – необхідна складова щиросердного життя. Але насамперед ми повинні навчитися прийняти самих себе. Чому ж це так важко?
Перш ніж почати писати, я завжди запитую себе: «Чому варто написати цю книгу? Який внесок я сподіваюся зробити?» За іронією долі, я вважаю, що найважливіший внесок, який я можу зробити у безперервні дискусії про кохання, душевну близькість і цінність особистості, випливає з мого досвіду дослідниці сорому.
Я взялася за це дослідження, добре розуміючи, як сором сковує нас, а наші потаємні страхи змушують почуватися наляканими і нікчемними. І це дозволило мені не тільки запропонувати певні ідеї, але й поділитися стратегіями, здатними змінити наше життя. Якщо ви хочете дізнатися, чому ми всі так боїмося, що інші відкриють і побачать нашу справжню сутність, то повинні зрозуміти силу сорому і страху. Якщо ми не зуміємо протистояти страху «Ніколи не стати таким, як потрібно» і не боятися запитання «Ким ти себе взагалі вважаєш?», то не зможемо крокувати вперед.
У миті відчаю і поразок у минулому, коли я застрягала в дослідженнях сорому, я би дуже хотіла знати те, що знаю зараз. Якби ж я могла повернутися в той час і прошепотіти собі на вухо, то сказала б тоді те, що скажу вам зараз, перед початком нашої подорожі:
«Визнання свого досвіду може бути непростим, але незрівнянно легшим, аніж провести все життя, втікаючи від минулого. Прийняти власні вразливі місця – це ризиковано, але це не так небезпечно, як відмовитися від кохання, душевної близькості і радості – досвіду, який робить нас найуразливішими. Лише тоді, коли ми достатньо відважні, аби досліджувати темряву, ми виявимо нездоланну силу світла».
Сміливість, співчуття і душевна близькість – дари недосконалості
Щодня практикуючи сміливість, співчуття і взаєморозуміння
