пані Папастерґіадіс. Я не працюватиму з пацієнтом напідпитку. Якби ви сиділи в моїй консультаційній, я б не частував вас вином. Я лише змінив місце нашої зустрічі. Це консультація, але я не бачу причин, чому б їй не відбуватися просто неба.
Махнувши рукою, він попросив офіціанта принести пляшку особливої мінеральної води, що, як він розповідав Роуз, розлили в Мілані, потім експортували в Сінгапур, а потім привезли в Іспанію.
– Ох, Сінгапур! – Він ляснув у долоні, мабуть, показуючи, що хоче привернути більше уваги. – Я дуже хвилювався на конференції в Сінгапурі минулого місяця. Мені порадили, щоб заспокоїтись, погодувати коропа в готельному фонтані під час сніданку й споглядати Південнокитайське море по обіді. Які чудові слова… «Південнокитайське море»!
Роуз здригнулася, ніби думка про те, що у світі є щось прекрасне, була для неї особистою образою.
Ґомес відхилився на спинку стільця.
– У критому готельному басейні британські туристи жлуктять пиво. Вони, стоячи по пояс у воді, пили пиво, але й разу не глянули надвір на Південнокитайське море.
– Пити пиво в басейні здається мені гарною думкою, – мовила різко Роуз, ніби нагадуючи йому, що вона не полюбляє пити воду за обідом.
Його золоті зуби ніби вогнем палали.
– Ви досі сидите на сонці, пані Папастерґіадіс. Вітамін D корисний для ваших кісток. Треба пити воду. А тепер у мене до вас серйозне запитання: скажіть, чому ви, англійці, кажете «вайфай», а ми, іспанці, кажемо «віфі»?
Роуз відсьорбнула води так, ніби її попросили випити власної сечі.
– Вочевидь, через по-різному наголошені голосні, пане Ґомес.
Посеред майдану надував пластикового човна хлопчик років дванадцяти. Ірокез у нього був пофарбований зеленим й однією ногою він натискав на насос, жадібно ковтаючи морозиво. Час від часу його п’ятирічна сестричка підбігала до зібганого поліетиленового круга, щоб подивитися, як просувається його перетворення на щось таке, на чому можна плавати в морі.
Офіціант приніс салат та суп з білих бобів, несучи кожний таріль у зігнутій в лікті руці. Він театрально нахилився до Ґомеса, щоб поставити перед ним великий таріль з пурпуровими щупальцями pulpo alla griglia на плетену паперову підставку під посуд.
– О, так, ґрасіас, – мовив Ґомес іспанською з американським акцентом. – Ніяк не наїмся цих створінь!
Йому на підставку поставили великий таріль pulpo з пурпуровими щупальцями.
– Маринад – це королівська смакота… Перець чилі, лимонний сік, паприка! Я щиро дякую прадавнім мешканцям морської глибочіні. Дякую, pоlpo, за твою тямущість, загадковість та надзвичайні захисні механізми.
У Роуз на правій щоці вискочили два червоних пухирці.
– Чи знали ви, пані Папастерґіадіс, що восьминіг здатний змінювати забарвлення своєї шкіри, щоб замаскуватися? Для мене, як американця, pоlpo досі видається загадковим, трішки monstruo. Але для іспанської частини мого єства це страховисько дуже
