меча, тримала чоботи й сорочку, випрану й викручену.
– Так я й думала. А який нині маємо день року?
– Нині, – він роззявив рота, геть здивований, – друга повня по Бельтану… Володарко…
– Цірі, – виправила вона його машинально, крутячи руками, аби одяг краще влігся на мокрій шкірі. Говорила вона дивно, очі мала зелені й великі…
Рефлекторно відгорнула мокре волосся, а рицар мимоволі зітхнув. Не тільки тому, що вухо її виявилося звичайним, людським і жодним чином не ельфійським. Щоку мала знівечену великим бридким шрамом. Її було поранено. Але чи можна поранити фею?
Вона помітила той погляд, примружила очі й зморщила носа.
– Шрам, авжеж! – сказала зі своїм дивним акцентом. – Чому в тебе такий наляканий погляд? Аж така дивна справа для рицаря той шрам? Чи, може, він настільки бридкий?
Він повільно обіруч зняв кольчужний каптур, відгорнув волосся.
– То справа воістину для рицаря не дивна, – сказав, не без юнацьких гордощів демонструючи власний, ледь загоєний шрам, що тягнувся від скроні до щелепи. – А бридкі лише шрами на честі. Я – Галахад, син Ланселота дю Лак й Елайни, дочки короля Пеллеса, пана в Каер Беніку.[8] Рану цю завдав мені Бреун Безжальний, безчесний мучитель панянок, перш ніж повалив я його в чесному поєдинку. І насправді годен я прийняти з рук твоїх той меч, Володарко Озера…
– Вибач?
– Меч. Я готовий його прийняти.
– Це мій меч. Я не дозволяю нікому його торкатися.
– Але…
– Але що?
– Володарка Озера завжди… Вона ж завжди виринає з глибин і дарує меч.
Деякий час вона мовчала.
– Розумію, – сказала нарешті. – Що ж, скільки країн, стільки звичаїв. Прикро мені, Галахаде, чи як там тебе, але, схоже, натрапив ти не на ту Володарку, що треба. Я нічого не роздаю. І не дозволяю відбирати в себе. Це щоб усе було зрозуміло.
– Але ж, – відважився він, – ви прибули з Фаері, Володарко, чи не так?
– Я прибула, – сказала вона за мить, а її зелені очі, здавалося, вдивлялися в безодню простору й часу. – Я прибула з Рівії, з однойменного міста. З-над озера Лох Ескалотт. Припливла я човном. Був туман. Берегів я не бачила. Тільки чула іржання Кельпі… Моєї кобили, яка бігла слідом за мною.
Вона розправила на камені мокру сорочку. А рицар знову зітхнув. Сорочка була випрана, але не дуже добре. Усе ще видно було на ній патьоки крові.
– Принесла мене сюди річкова течія, – продовжила дівчина, чи не бачачи, що він помітив, чи вдаючи, що не бачить. – Річкова течія й чари єдинорога… Як зветься це озеро?
– Не знаю, – зізнався він. – Тут стільки озер, у Гвинедді…
– У Гвинедді?
– Авжеж. Ото нагорі І Уїтва. Якщо мати її по ліву руку і їхати лісами, то за два дні доберешся до Дінас Дінллею, а далі – до Каер Даталю.[9] А річка… Найближча річка – це…
– Неважливо, як зветься найближча річка. Ти маєш якусь їжу,
Галахад є одним із найвідоміших рицарів Круглого Столу, оскільки в пізніх легендах артурівського циклу він був тим, кого обрав Грааль, а відповідно саме він вилікував Короля-Рибалку з артурівських легенд. Згідно з традицією, по лінії батька він походить від лінії Давида та Йосипа Аримафейського (того само, що привіз Грааль із кров’ю Христа в Британію). Ланселот дю Лак (або Озерний) – найбільш величний рицар Круглого Столу, «перший меч Британії», той само рицар, який був причетний до загибелі королівства Артура (і в якого був роман із Гвіневрою – дружиною Артура). Пеллес, володар замку Корбенік, який в артурівському циклі інколи вважається Королем-Рибалкою, володарем Спустошених Земель; саме він обманом змушує Ланселота переспати зі своєю дочкою Елейною, бо, згідно з пророцтвами, від цього союзу повинен народитися великий герой, який знайде Грааль і зніме прокляття зі Спустошеної Землі.
Дінас Дінллей (або Дінас Дінллеф), згідно з четвертою гілкою «Мабіногіону», це місто, де зростав і виховувався валлійський герой Ллеу (інколи – Хлеу) Ллау Гиффес, родоначальник валлійців; Каер Даталь (по-іншому Каер Датіл) – фортеця в Арфоні, де мав двір Мат ап Матонві, один із великих магів «Мабіногіону». Обидва міста розташовані в Уельсі.
